— Можливо, навіть краще, що він мені не сказав, — розмірковувала вона пізніше, коли ми обговорювали цей період її шлюбу. — Я менше хвилювалася. Замість страждати кілька місяців, я зрештою лише два дні на нього позлилася.
Він уже вирішив, додавала Олена, і вона ніяк не могла цього змінити. Зеленський не гірше за дружину розумів, що кампанія, не кажучи вже про президентство, буде для родини тяжкою.
— Я знав, що це сильно по них ударить, — зізнавався він згодом. — Однак ми про це не говорили.
Зеленський слухав заперечення дружини, але рішення ухвалив не зважаючи на них, тож не бачив сенсу ходити по колу. Пізніше так поведеться і в його адміністрації. Ті, хто ставитимуть під сумнів плани Зеленського або опиратимуться їм, опинятимуться на периферії.
Зеленський пішов спати, не став дивитися оголошення разом із дружиною. Його показали у перерві між номерами новорічного телешоу «Кварталу». Олена, прокинувшись наступного ранку у готельному номері, побачила безліч повідомлень від друзів і колег. Деякі містили посилання на політичний камінґ-аут її чоловіка, і камінґ-аут цей радше нагадував розіграш. У відео Зеленський стоїть біля прикрашеної ялинки, ніби пародіює традиційне новорічне звернення, що їх Путін та його радянські попередники записували, відколи людство винайшло кольорове телебачення.
— Мене давно усі запитують: «Ідеш, не ідеш?» — сказав Зеленський, заради офіційного оголошення перейшовши з російської на українську. — Я іду в президенти України.
Олена подивилася однохвилинну промову, тоді повернулася до чоловіка й поставила очевидне запитання: чому вона дізнається останньою?
— Ой, я забув тобі сказати, — з посмішкою відповів він.
Політична еліта в Києві не збиралася сприймати Зеленського серйозно, принаймні спочатку. Чинний президент Петро Порошенко відмахнувся від нового суперника як від клоуна та неофіта. Відмовлявся вірити, що у розпал війни з Росією Україна обере головнокомандувачем комедіанта. На початку 2019 року, з наближенням виборів, лінія фронту на сході була майже нерухома. Однак епізодичні обстріли та напади снайперів траплялися, і кількість убитих росла щотижня. Понад десять тисяч людей загинули за перші чотири роки боїв, і понад мільйон вимушено покинули власні домівки. З 2014 року економіка скоротилася майже наполовину, головним чином через витрати на війну. Національна валюта значно впала в ціні — і так і не відновилася. Навряд чи можна звинувачувати Порошенка в економічних проблемах, спричинених війною, але це залишило йому мало шансів на переобрання.
Його гасло — «Армія. Мова. Віра» — символізувало різкий зсув Порошенка вправо з наближенням виборів. Він позиціонував себе як президента воєнного часу, єдиного, кому вистачить характеру витурити росіян. Вимагав нових обмежень російської мови та закликав військових наступати на позиції росіян, навіть коли це не мало стратегічного сенсу. До того ж почав докладати зусиль, щоб позбавити Російську православну церкву її земель і становища в Україні, — процес, який Зеленський продовжить після повномасштабного вторгнення Росії.
Однією з найскладніших проблем України наприкінці каденції Порошенка стала дипломатія. Щоб допомогти Україні себе захистити, США і Європа надавали скромну кількість зброї, програми військового вишколу і мільярди доларів у вигляді позик і фінансової допомоги. Однак у вузькому колі західні дипломати вже давно почали говорити про свою «втому від України», про дедалі сильніше відчуття того, що ця країна — пропаща справа, надто корумпована та дисфункціональна для порятунку з лабетів Росії. Після падіння старого режиму корупція не зменшилася. У певному сенсі навіть збільшилася. Зафіксовано, як один із головних прокурорів країни часів Порошенка радив фігурантам корупційних розслідувань, як їх уникнути[129]. Інший чиновник, наближений до Порошенка, був залучений до схеми, за якою контрабандну військову техніку з Росії продавали з націнкою Збройним силам України[130].
Доказів прямої причетності Порошенка до цих скандалів не було, і його союзники відкидали припущення про корупцію. Однак під час візитів Порошенка за кордон розчарування українських союзників дуже відчувалося. На початку 2018 року, за рік до виборів, Порошенко поїхав на щорічну конференцію з безпеки до Мюнхена, і на те, як його приймають колеги, було боляче дивитися. Україна вже тоді була єдиною європейською країною, на території якої точиться війна. Однак її президент не міг завоювати авдиторію ані у Європі, ані в кімнаті, забитій військовими, ані навіть на саміті з питань війни.
— Я той, хто попереджає вас, що Кремль немає ніяких обмежень для того, щоб досягнути своєї мети, — казав він у промові на конференції. — Україна — це щит і меч Європи[131].
На ілюстрацію цього твердження Порошенко підняв високо над головою, щоб усі бачили, порваний прапор Європейського Союзу та повідомив, що його привезли з фронту на сході України.