— Але досить про погане, — головлікар підняв вище келиха. — Незважаючи ні на що ситуація нормалізується, і насамперед завдяки нашим зусиллям. Колеги, я радий, справді радий, що живу і працюю разом із вами. Колись випадково мені довелося почути фразу про себе — «він навіжений, але такого ще за щастя мати. Ви ще не бачили, які головні лікарі бувають…». Радий, що ви це усвідомлюєте, хоч і кажете поза спиною. Я ж хотів би сказати вам в очі, що справді вважаю вас компетентними фахівцями і порядними людьми. І якщо іноді кажу протилежне — то вважайте це… недоліком характеру.
Запанувала ніякова мовчанка, адже жоден із присутніх не чекав подібної відвертості від того, хто упродовж тривалого періоду завжди був упевнений в своїй правоті і керував ними в жорсткій манері.
— Ну, якби що забув згадати, то підкажіть… — розвів руками головлікар. — Старався як міг.
— Була ще одна подія з розряду неординарних, — нагадав Журбенко. — Зошит Фабіровського, адже вона вплинула багато на що, на речі, котрі важливі для нас.
— Точно! Як же я забув! — зрадів Костогриз. — Одна з найвидатніших подій у житті закладу взагалі. От з неї й почнеться відродження. Головне, що колектив одужує. І скажу я вам таку річ: якщо в голові ясно — немає чого боятися. Подужаємо усе — і реформу, і скруту, і чиновників. Давайте, щоб усе нам вдавалося і щоб…
— Блін… Що за херня?! — почулося позаду.
Усі миттєво обернулися, а Костогриз замовк. Хижняк стояв рачки, орудуючи ножем над трофеєм. Налитий келишок стояв у траві поруч із ним, а він вже зняв луску і закінчував потрошити.
— Що трапилось?
Розплескуючи налите, усі скупчилися навколо, а Роман, ковзаючи слизькими пальцями по нутрощах, намагався щось витяги з риб'ячого шлунка через розріз, зроблений ножем.
— Більше розріж! — підказав Цекало.
Те, що з'явилося в руці Хижняка, викликало у всіх справжній шок. Вимащена червоним слизом, на долоні лежала велика монета жовтого кольору з якимсь зображенням.
— Воно що — там було?!
— Хіба ви не бачили? — розгублено озирався Хижняк.
Підвівшись з колін, Роман витер знахідку об сорочку і перекинув на долоні. Вона матово відблискувала і була чистенькою, без болота, лише з якоюсь темною плямою на одному боці, де по колу було написано латинськими літерами. На лицьовій же стороні чітко проглядалося зображення двох лицарів, що сиділи на одному коні, боронячись одним щитом.
— Де? Що? — обертаючи колеса візка, Журбенко намагався знайти шпарину у натовпі й проштовхатися до знахідки.
— Пустіть Юрія Васильовича! — загукали усі. — Нехай подивиться, він монети збирає.
Руки Журбенка затремтіли, коли знахідка опинилася на долоні.
— Мати рідна… Це там було?!
— Ну а де ж? — розводив руками Хижняк. — Я що — придумав? Усі ж бачили!
— Що це, Юрію Васильовичу?
— Н-не знаю… — захриплим голосом проказав Журбенко. — Я… ще в жодному каталозі такої не бачив. Але… подібні траплялися. І… я, взагалі-то не ювелір, але… впевнений, що це золото. А зображення — двоє лицарів на одному коні — поширена символіка ордену тамплієрів, тобто лицарів Храму, який існував у тринадцятому столітті і якому приписують закладення нашого монастиря.
— Точно, — підтвердив Цекало. — Це символізує бідність та поміркованість в усьому — один кінь на двох, такий зміст.
— Саме так, — підтвердив Журбенко, перевертаючи монету. — Щось подібне почали чеканити збіднілі європейські феодали, які відправлялися у хрестові походи, і там, у Палестині ставали справжніми магнатами, будували свої замки, відновлювали династії… Дехто доживався і до створення власної грошової одиниці. В історії описано такі приклади. Проте, якщо знаєте, Єрусалим довго не протримався. Саладіну таки вдалося об'єднати схід і вигнати загарбників. Тому монет такого штибу було випущено зовсім небагато. Лицарі, яким вдалося повернутися додому живими, більше не чеканили власних грошей. Навпаки їх чекали бідність та немилість Папи Римського. Тому такого роду монети рідкісні й надзвичайно дорогі. Це справжній флорин, привезений з хрестового походу. Гадаю, йому років так із вісімсот, не менше. У Європі таких грошей ще не виготовляли. Бачите — на звороті щось написано? Це ж хрестоносці уперше почали штампувати на грошах девізи, схожі на ті, якими прикрашали щити, і вже потім ця звичка поширилась на Європу й аналогічні вислови уперше отримав талер — найвідоміша європейська монета, яка проіснувала у деяких країнах майже до наших часів. Ось бачите — на звороті лицарський герб… і слова! Чим же ж це заляпано? Ану прочитайте, я погано бачу.
Взявши до рук знахідку, Цекало прочитав уголос:
— CUM DOMINIS ET SPERO — AD VICTORIS!
— Що?! — вигукнула Ліда. — Десь я таке вже чула! Точно!
— Не десь, а на лікарняній п'ятихвилинці, з вуст Володимира Васильовича, якому було довірено читати послання Фабіровського, — похмуро зауважив Ігор.
— Підтверджую, — лаконічно промовив Вересюк. — Саме ці слова написав на закінчення звернення до нас незабутній Платон Аристархович. А означають вони, якщо пам'ятаєте — «з Богом та надією — до перемоги». Ось чого він нам побажав.
