— А зараз побачимо, — дипломатично заявив головний, раз по раз закидаючі блешню під латаття.
— Це ж до вечора можна дурно таляпати… Йдіть за стіл. Обоє. Колектив чекає, — залунали голоси.
— Ставте казан на вогонь, — закомандував головний. — Воду наливайте.
Ліда з Жанною почали нарізати картоплю та моркву, Ольга витягала спеції. Несподівано спінінг зробив різкий рух догори і зігнувся дугою, а там, куди за мить до цього впала блешня, поверхня води завирувала. Здійнявся справжній рейвах. Народ, забувши про застілля, з вигуками кинувся до берега. Велика здобич завзято тягла у глибину, а рибалка намагався навпаки підняти її на поверхню. Один раз промайнув плямистий хвіст рибини. Шпортаючись у галереї власних вудок, схопивши підсаку, Роман кинувся до води, послизнувся й вскочив у річку по пояс.
А досвідчений рибалка, з усіх сил тримаючи рівновагу на милицях, помалу брав гору у боротьбі. Рибина втомилася і спливла зубастою пащею догори.
— Під низ бери! — командував Костогриз, ніби асистент уперше бачив рибу.
Напружившись, Хижняк черпнув і поліз на берег. Його хапали за одяг і тягли з води. Щерба вчепився у підсаку.
— Жилку порвете! Обережно! Навіжені! Спінінг поламаєте! — репетував Костогриз. — Ну як малі діти!
Невдало повернувшись на милицях у намаганні врятувати снасть, він послизнувся і мало не влетів у воду.
Юрба кинулася до нього.
— Та пустіть вже, куди тягнете?!
— Еге, куди… — сварився Щерба. — Апарат знаєте, скільки важить? Те саме, що камінь на шию…
— То ви за мене чи за ваше залізо переживаєте?
— А риба де?!
Нарешті компанія вгамувалася. Все цінне було витягнуто з води. Хижняк залишився у самих трусах. Вдалого рибалку всадовили на стілець. Майже метрова щука лежала в траві на безпечній відстані від берега, важко здіймаючи зябра. Не менш тяжко сопів і Роман, покладений на лопатки старшим поколінням. Загальному піднесенню не було меж.
— А може ми не будемо з нею нічого робити? — несміливо запитала Ольга. — Дивіться, яка величезна, як її з'їсти? Давайте я сфоткаю для газети! О! Беріть її, а Григорія Віталійовича з вудкою по центру! Це для завершального репортажу!
Червоніючи, Костогриз всівся з милицями та в апараті Ілізарова на передньому плані. Народ щасливо гомонів, посміхаючись в об'єктив.
— Ховайте вже її у багажник, — запропонував Гайда. — Вдома покажете.
— Справді, — підтримав Лужний. — Нехай Григорій Віталійович забере як трофей. А ми вже сідаємо. Дивіться, скільки всього!
— Начальник сказав у котел — отже, в котел, — вдоволено промовив Костогриз. — Щоб не казали потім, що головний лікар про колектив не дбає. Вперед! Хто не вміє ловити рибу, мусить її чистити. Ножа хоч маєш?
Насупившись для годиться, Хижняк витяг ножа і схопив рибину.
— Господи, вона ж жива… — запротестували жінки, проте з подвійною енергією заметушилися біля казана з юшкою.
— А от тепер можна і по сто, — хитро примружився Костогриз. — Сподіваюся, ніхто не бажає відібрати у керівництва права першого тосту?
Налили дуже швидко. Запанувала тиша.
— Шановні колеги, дорогі мої співробітники, — нарешті промовив головний, тримаючи перед собою келишок. — Цей рік видався такий, що не лише я, усі ми згадуватимемо його довго. Надто багато бід звалилося на нас одночасно. Але так влаштована наша людина, що очам страшно, а руки однаково роблять. І не «щось», а усе, що можливо, на що здатні. І дивіться — поступово вичухуємось. І чиновникам з бандюганами не далися, і холеру збороли, й у повітря не злетіли.
— Ще б у тих «нагорі» щось перемкнуло, — не втримався від репліки Дольний.
— Не перемкне, — похитав головою Журбенко. — Швидше Замрига воскресне.
— А от про Замригу — особлива розмова, — зрадів головний. — З нього ж усе почалося. Ви навіть не уявляєте, як я кляв злу долю, котра послала нам цей прикрий випадок! Скільки разів згадував! А вдома на столі у дружини побачив «Майстра і Маргариту» Булгакова, який, усім відомо, нашим колегою був, живучи за часів також не найкращих. І така божевільна думка народилася! У книзі його, згадайте — також все починалося з більш ніж нелогічної смерті Берліоза. А ким був цей Берліоз? Вгодований тупоголовий чиновник — як і наш покійний Замрига. Вибачте за правду, сказану про померлого… Саме після цього й почалися оті всі витівки нечистої сили, без втручань якої щасливий кінець у них там навряд чи вдався б. То може це був знак? Часом як сядеш і подумаєш, серед якого ідіотизму та свинства ми живемо, наскільки це все вкорінилося, стерпілося і навіть звиклося… То іноді й собі думаєш, що без втручання нечистої сили, образно кажучи, нічого й нікуди не зрушиться.
