Він зненацька завів двигун, ввімкнув задню передачу і, здираючи з коліс гуму, виїхав назад на трасу. Офіціантка з гойдливими стегнами стояла на галереї свого закладу, тримаючи в руках тацю з кухлем кореневого пива.
— Що там у вас, пожежа? — крикнула вона, але Хеллоран уже поїхав.
Менеджера звали Квімс, і коли Хеллоран увійшов, Квімс саме балакав зі своїм букмекером. він хотів поставити на четвірку коней на Рокавеї[230]. Ні, жодного «парлея», жодної «квінелли», жодної «екзакти», жодної чортової «футури»[231]. Просто стара добра четвірка, по шість сотень доларів на ніс[232]. А ще «Джетс» у неділю. Що він має на увазі, кажучи, що «Джетс» грають з «Біллами»? Хіба він не знає, з ким грають «Джетс»[233]? П’ять сотень, на різницю в сім очок. Коли Квімс із ніяковим виглядом поклав слухавку, Хеллоран зрозумів, як людина, що керує цим маленьким курортом, може заробляти п’ятдесят тисяч на рік і заразом носити штани з лискучим задом. Він роздивлявся на Хеллорана оком, що було все ще налитим кров’ю після його численних зазирань минулого вечора до пляшки бурбону.
— Якісь проблеми, Діку?
— Так, сер, містере Квімс, гадаю, що так. Мені потрібна триденна відпустка.
У нагрудній кишені прозоро-жовтої сорочки Квімса стирчала пачка «Кента». Не виймаючи пачки, він дістав одну сигарету, розім’яв, відщипнувши зайвий тютюн, і похмуро закусив патентований мікронітовий фільтр[234]. Підкурив він її від настільної запальнички «Крікет».
— Мені теж, — промовив він. — Але що в тебе на умі?
— Мені потрібно три дні, — повторив Хеллоран. — Там мій хлопчик.
Погляд Квімса упав на ліву руку Хеллорана, обручки на ній не було.
— Я з тисяча дев’ятсот шістдесят четвертого року розведений, — терпляче промовив Хеллоран.
— Діку, ти ж знаєш, як у нас у вікенд. Повно люду. По саме нікуди. Навіть дешеві місця. У неділю ввечері в нас забито навіть на Флоридській веранді[235]. Тому забирай мій годинник, гаманець, мої пенсійні заощадження. Чорт, можеш забрати навіть мою дружину, якщо зможеш терпіти її в’їдливість. Але, будь ласка, не проси в мене відпустку. Що з ним таке, захворів?
— Так, сер, — сказав Хеллоран, усе ще намагаючись уявити себе таким, що мне дешевого полотняного капелюха й пускає під лоба очі.
— Його підстрелили.
— Підстрелили! — повторив Квімс. Він поклав сигарету в попільничку з емблемою «Старої Міс», випускником факультету бізнес-адміністрування якої він був[236].
— Так, сер, — сказав Хеллоран печально.
— Якийсь інцидент на полюванні?
— Ні, сер, — сказав Хеллоран, дозволивши своєму голосу впасти до низького, надірваного тону. — Джана, вона жила з тим водієм вантажівки. Білим. Той і підстрелив мого хлопчика. Він зараз у шпиталі, у Денвері, у Колорадо. Стан критичний.
— Як ти збіса про це дізнався? Я гадав, ти зараз купував овочі.
— Так, сер, купував.
Перш ніж завітати сюди, Дік устиг заїхати до офісу «Вестерн Юніон», зарезервувати для себе в аеропорті Стейпелтон машину в «Евісі»[237]. Перед тим як звідти піти, він підсмикнув до себе пучкою один з тоненьких вестерн-юніонівських папірчиків. Тож тепер, діставши з кишені той складений, пожмаканий бланк, він змахнув ним перед налитими кров’ю очима Квімса. Заховавши папірець назад до кишені, він дозволив своєму голосу впасти ще на одну риску:
— Це Джана прислала. Я оце лишень щойно був сюди повернувся, а воно вже чекало в моїй поштовій скриньці.
— Господи. Господи-Ісусе, — промовив Квімс.
На його обличчі застиг той характерний вираз стривоженості, що був добре відомим Хеллорану. То був вираз настільки наближений до співчуття, наскільки його могла мати до якогось чорного чоловіка чи його міфічного сина біла людина, що вважає себе «добросердою до кольорових».
— Йо, окей, тоді їжджай, — проказав Квімс. — Гадаю, Бедекер зможе впоратися ці три дні. Йому допоможе посудомийник.
Хеллоран кивнув, додавши своєму обличчю ще зажуреності, але думка про посудомийника, який допомагає Бедекеру, змусила його подумки вишкіритися. Хеллоран сумнівався, що навіть в удатний день їхній посудомийник спроможний уже першим струменем поцілити в пісуар.
— Я хочу відмовитися від платні за цей тиждень, — сказав Хеллоран. — Цілком. Я розумію, у яку скруту вас ставлю, містере Квімс, сер.
Обличчя Квімса ще дужче напружилося, прибравши такого виразу, ніби йому в горлі застрягла риб’яча кістка.
— Про це ми зможемо поговорити пізніше. Йди собі, збирайся. З Бедекером я сам поговорю. Хочеш, замовлю тобі квиток на літак?
— Ні, сер. Я сам це зроблю.
— Гаразд.
Підвівшись, Квімс щиро нахилився вперед і вдихнув добрячу порцію диму, який здіймався вгору від його «Кента». Він відчайдушно закашлявся, його худе біле обличчя розчервонілося. Хеллоран докладав великих зусиль, щоби зберігати на обличчі зажурений вираз.
— Я сподіваюся, все владнається, Діку. Зателефонуй, коли матимеш якісь новини.
— Так і зроблю.
Вони потисли одне одному руки над столом.
