Сяйво полностью

Так отож, дивлячись униз, на труп місіс Мессі, він відчував переляк, але не зовсім жах. Це було не зовсім неочікуваним. Жах прийшов, коли вона розплющила очі, показавши свої безтямні, вицвілі, срібні зіниці і почала до нього вишкірятися. Жах прийшов, коли

(вона почала вилазити й тягнутись до нього.)

Кинувшись навтьоки з галопуючим серцем, він не почувався в безпеці навіть тоді, коли за ним затріснулися і були замкнені на ключ двері. Фактично, зізнався Дік сам собі зараз, засмикуючи замок-блискавку на валізці, відтоді він ніколи більше не почувався в безпеці ніде в «Оверлуку».

І от тепер цей хлопчик — гукає, ридаючи благає про допомогу.

Він поглянув собі на годинник. Було о пів на шосту. Він уже було підійшов до дверей квартири, але тут згадав, що в Колорадо зараз жорстока зима, особливо там, високо в горах, і повернувся до шафи. Витяг з поліетиленового чохла, куди його було упаковано в сухій хімчистці, своє довге пальто на смушковій підкладці і перекинув собі через руку. Це була єдина зимова річ з усього одягу, який він мав. Він повимикав усюди світло й огледівся довкола. Чи бува не забув чогось? Так. Про одну річ. Він дістав з нагрудної кишені заповіт і встромив його за облямівку дзеркала на туалетному столику. Якщо пощастить, він повернеться і дістане його.

Звісно, якщо пощастить.

Він вийшов з квартири, замкнув за собою двері, поклав ключ під плетений килимок і збіг по надвірних сходах до свого кабріолета «кадилак».

На півдорозі до міжнародного аеропорту Маямі, на зручній відстані від комутатора, де, як було відомо, підслуховував Квімс або Квімсові пахолки, Хеллоран зупинився біля пральні якогось торговельного центру і зателефонував до «Юнайтид Ерлайнз»[241]. Рейси на Денвер?

Найближчий був о вісімнадцятій тридцять шість. Джентльмен встигає на нього?

Хеллоран поглянув на годинник, який показував дві хвилини на сьому, і сказав, що встигає. Як щодо вільних місць на цей рейс?

Дозвольте я перевірю.

Слідом за брязком йому в вухо почав звучати сахариновий Мантовані, який нібито мусив робити приємнішим очікування[242]. Якраз навпаки. Хеллоран аж пританцьовував, кидаючи погляди то собі на годинник, то на молоду дівчину зі сплячим дитям у рюкзачку в неї на спині, яка вивантажувала автомат «Мейтаг»[243]. Вона переживала, що повернеться додому пізніше, ніж планувала, і смаженина підгорить, і її чоловік — Марк? Майк? Метт? — казитиметься.

Минула ціла хвилина. Дві. Він уже було вирішив їхати далі, спробувати удачі, коли повернувся бляшаний голос панянки зі служби замовлення квитків. Є єдине місце, хтось відмовився. Воно в першому класі. Чи є це суттєвим?

Ні. Це йому годиться.

Оплата буле готівкою чи кредитною карткою?

Готівкою, бейбі, готівкою. Я мушу летіти.

І ваше прізвище буде?..

Хеллоранн, дві «л» і дві «н». До скорого.

Повісивши слухавку, він поспішив до дверей. Проста думка тієї дівчини, її тривога про підгорілу смаженину, лунала в ньому знову й знову, аж він подумав, що ось-ось збожеволіє. Подеколи так бувало, без усяких очевидних на те причин вловлювалася чиясь думка, абсолютно окрема, абсолютно чиста і ясна… і зазвичай абсолютно дріб’язкова.

Він майже встиг.

Він розігнав свій лімузин до вісімдесяти[244] і вже бачив аеропорт, коли його змусив загальмувати і зупинитися один із «найліпших флоридців».

Хеллоран, натиснувши кнопку, опустив вікно і відкрив було рот до копа, який перегортав сторінки свого блокнота штрафних квитанцій.

— Я знаю, — промовив той утішливо. — Там похорон у Клівленді. Ваш батько. Там весілля в Сієтлі. Ваша сестра. Сталася пожежа в Сан-Хосе, яка стерла з лиця землі цукерню вашого дідуся. Просто суперова камбоджійська червона лежить і чекає в скриньці камери схову в аеропорті Нью-Йорка[245]. Я люблю цей відтинок дороги перед самим аеропортом. Навіть у дитсадку я найбільше любив, коли нам читали різні історії.

— Послухайте, офіцере, мій син…

— Єдина частина історії, про яку я ніколи не можу сам здогадатися, поки вона не добіжить кінця, — промовив офіцер, — це номер водійських прав порушника автомобіліста/оповідача і його реєстраційні дані. Отже, будьте так ласкаві. Дозвольте мені поглянути.

Хеллоран подивився в спокійні блакитні очі копа, сумніваючись, чи варто розповідати свою історію «мій-син-у-критичному-стані», і вирішив, що це тільки погіршить справу. Цей Смокі був аж ніяк не Квімс. Хеллоран видобув гаманець.

— Чудово, — сказав коп. — Ви їх витягнете заради мене? Я просто мушу побачити, яким чином усе вийде в кінці.

Мовчки Хеллоран витяг свої водійські права й зареєстровані у Флориді документи на машину і подав їх дорожньому копу.

— Це дуже добре. Це так добре, що ви виграли подарунок.

— Що? — запитав з надією Хеллоран.

— Коли я закінчу переписувати ці номери, я дозволю вам надути для мене кульку.

— Ох, Ііііісусе! — простогнав Хеллоран. — Офіцере, мій рейс…

— Шшшш, — сказав дорожній коп. — Не будьте вередливим.

Хеллоран заплющив очі.