Дві жінки стояли віч-на-віч — губи сині, тіла напружені. У траві ворухнулося щось невидиме, й вони обидві аж підстрибнули. Джил позадкувала.
— Досить. Рішення ухвалене. І заради Бога, розпаліть хтось багаття.
Трепетні евкаліпти спостерігали, як до самої темряви жінки збирають хмиз, здригаючись на кожен шурхіт. Аліса не допомагала.
У машині Марго Рассел майже не розмовляла.
Вона сиділа на задньому сидінні, втупившись у свій мобільний, а Фок і Кармен удруге за день їхали до Лорен. Мов одержима, вона переглядала відео, тримаючи екран біля самого обличчя, й на переднє сидіння долинали тихенькі звуки підліткового сексу. Фок і Кармен обмінялися поглядами. Коли Марго повністю передивилася відео вдруге, Кармен лагідно запропонувала їй увімкнути щось інше. Марго просто відрубала звук і продовжила перегляд.
— Ми повідомимо поліціянтам, які ведуть пошуки, де ти сьогодні ночуватимеш: на той раз, якщо будуть новини, — сказала Кармен.
— Дякую, — слабким голосом відповіла Марго.
— Можливо, школа теж захоче з тобою поговорити, але там, думаю, мають контакти Лорен. Якщо не хочеш іти в школу, може, її донька привезе тобі все потрібне з твоєї шкільної шафки?
— Але... — Марго нарешті відірвалася від телефону. Голос у неї був здивований. — Ребекка більше не ходить до школи.
— Не ходить? — Фок зиркнув у дзеркальце заднього огляду.
— Ні. Не з’являється на уроках уже місяців шість.
— Зовсім не з’являється?
— Так. Звісно, — сказала Марго. — Ви її
— Ні.
— О! Ну, ні, вона давненько не з’являється. Її трохи дражнили. Нічого серйозно, просто дурні фотки. Але, гадаю, вона почувалася... — Марго не договорила. Міцно стуливши вуста, знов опустила погляд на телефон. Не закінчила свою думку вголос.
Коли вони під’їхали до будинку, Лорен уже чекала на порозі, відчинивши двері.
— Заходьте, — припросила вона, поки вони йшли доріжкою. Побачивши запухле від сліз обличчя Марго, Лорен простягнула руку, наче хотіла торкнутися її щоки. Але в останню мить передумала. — Вибач, я й забула, наскільки ти...
Вона не договорила. Фок знав, що вона хотіла сказати: «Наскільки ти схожа на матір». Лорен прочистила горло.
— Як тримаєшся, Марго? Мені дуже прикро через те, що з тобою сталося.
— Дякую.
Марго задивилася на довгий поріз на чолі Лорен, поки та не торкнулася його рукою.
— Заходь, давай валізку, і я проведу тебе в кімнату, — мовила Лорен і поглянула на Фока й Кармен. — Вітальня в кінці коридору.
— Ребекка вдома? — долинуло до Фока питання Марго, коли Лорен вела її геть.
— Здається, вона лягла подрімати.
Коридор привів у на диво неохайну вітальню. На журнальному столику біля дивана стояли філіжанки з недопитою кавою, лежали розгорнуті й покинуті журнали. Підлогу застеляв товстий кошлатий килимок, а на всіх можливих поверхнях стояли фото в рамочках. З першого погляду здалося, що на них переважно Лорен і її юна донька. Але на певному етапі додалося фото скромного родинного весілля й на знімках почав з’являтися чоловік. Новий благовірний і вітчим, здогадався Фок.
З подивом він помітив, що дитяча пухкість Лорен з роками то зникала, то поверталася — здавалося, її тіло то повніє, то худне зі зміною пір року. Але напруга в очах не зникала ніколи. Лорен на всіх фото усміхалася, проте на жодному не здавалася щасливою.
Доньчині світлини закінчувалися на ранніх підліткових роках. Останнім, здається, було фото дівчини в шкільній формі, з підписом «Дев’ятий клас». Вона була симпатична, але непоказна: скромна усмішка, гладенькі круглі щоки, блискуче каштанове волосся.
— Краще б мама це познімала, — почувся позаду голос. Фок обернувся — й ледве зміг стриматися. Тепер він зрозумів, що саме мала на увазі Марго в машині, кажучи: «Ви її бачили?»
Очі в дівчини були величезні й, здавалося, провалилися глибоко в череп. Єдиний колір на обличчі — фіолетові кола під очима й тонке павутиння блакитних жилок, що проступали з-під пергаментної шкіри. Навіть здалеку Фок бачив, як випинаються кості на вилицях і шиї. Це видовище шокувало.
«Рак», — миттєво подумав Фок. У його власного батька був такий самий вигляд, коли він захворів: наче він здувся. Але Фок майже одразу відкинув цю думку. Тут щось інакше. Тут гостро відчувалося, що страждання самозавдані.
— Добридень. Ребекка? — зронив Фок. — Ми з поліції.
— Ви розшукали маму Марго?
— Ще ні.
— А... — Дівчина була така тендітна, аж здавалося, що вона ширяє в повітрі. — Кепсько. Колись я загубилася в буші. Нічого приємного.
— Це в «Макалластері» було? — поцікавилася Кармен, і Ребекка здивувалася.
— Ага. Ви чули про це місце? Але зі мною було не так, як з мамою Марго. Я відбилася від групи години на дві... — Пауза. — Точніше, це вони мене покинули. Повернулися по мене, коли знудилися.
Вона щось крутила в руках, і пальці ненастанно рухалися. Вона озирнулася на порожній коридор.
— Як це Марго захотіла пожити в нас?
— Це ми запропонували, — пояснила Кармен. — Їй не дуже хотілося їхати до тата.
— А! Я подумала, це через фотки. У мене теж були такі проблеми. Не секс, — швидко додала вона. — Їжа і все таке.
