Найдивніша частина долини була розташована найближче. Приблизно за дві сотні ярдів, одразу за річкою, знаходилося щось на зразок військового табору. Площа не менше чверті квадратної милі була зусібіч оточена земляними валами з частоколом. За стінами тягнувся сухий рів, також укритий кілками. По кутах табору височіли чотири дерев’яні вежі з величезними станковими арбалетами та вартовими. З башт звисали пурпурові прапори. За великими воротами на дальньому боці табору був шлях до міста. Менші ворота на березі ріки стояли зачиненими. Усередині фортеці вирувало життя: безліч підлітків ходили від барака до барака, переносили зброю, полірували обладунки. Персі чув брязкіт молотів і відчував запах смаженого на відкритому вогні м’яса.
Щось таке у цьому місці було дуже знайоме, однак не зовсім правильне.
— Табір Юпітера, — промовив Френк. — Ми будемо в безпеці, якщо...
У тунелі позаду почулися кроки — Хейзел вирвалася на світло. З ніг до голови вкрита пилом, вона ледве не задихалася. Шолом десь загубився, і кучеряве каштанове волосся спадало на плечі. На обладунках виднілися. довгі порізи від горгонських пазурів. Одне з чудовиськ причепило на неї ярлик з п’ятдесятивідсотковою знижкою.
— Я їх затримала, — промовила вона. — Але вони опиняться тут з хвилини на хвилину.
Френк лайнувся.
— Нам треба перетнути ріку.
Джун сильніше стиснула шию Персі.
— Ох, авжеж, якщо ваша ласка. Мені не можна мочити сукню.
Персі прикусив язика. Якщо ця жіночка богиня, то напевно богиня смердючих, важких та ледачих хіпі. І все ж він уже стільки її протягнув за собою. Мабуть, варто робити це й далі.
«Тому що в тебе добре серце, — пролунав у голові голос Джун. — А якщо не віднесеш, боги помруть, знайомий нам світ загине і кожну людину з твого старого життя вб’ють».
Якщо це випробовування, він не може не витримати його.
Поки вони бігли до ріки, Персі декілька разів спотикнувся. Френк і Хейзел допомогли йому втриматися на ногах.
Вони добігли до берега, і Персі зупинився перевести подих. Ріка була стрімкою, але начебто не глибокою. До фортечних воріт залишалось лише декілька кроків.
— Поквапся, Хейзел. — Френк вклав дві стріли і натягнув тятиву. — Проведи Персі, щоб вартові не почали стріляти. Моя черга затримувати негідниць.
Хейзел кивнула й увійшла у воду.
Персі хотів було піти за нею, але щось змусило його завагатись. Зазвичай він був радий воді, але ця ріка здавалась... могутньою, і не зовсім дружелюбною.
— Малий Тибр, — співчутливо промовила Джун. — Він тече із силою справжнього Тибра, імперської ріки. Твоя остання можливість відступити, дитино. Ахіллесова мітка — грецьке благословення. Якщо ти перейдеш на римську землю, вона зникне. Тибр її змиє.
Персі був занадто виснаженим, щоб усе це зрозуміти, але головну думку усвідомив.
— Якщо перетну ріку, більше не матиму залізної шкіри?
Джун посміхнулась.
— То що обереш? Безпеку чи майбутнє з його болем та можливостями?
Позаду, завиваючи, вилітали з тунелю горгони. Френк випустив стріли.
— Персі, ну ж бо! — крикнула Хейзел із середини ріки.
На сторожових вежах пролунали горни. Вартові кричали і повертали арбалети на горгон.
«Аннабет», — подумав Персі.
І зайшов у ріку.
Вода була крижаною, а течія значно стрімкішою, ніж Персі очікував, але це його не спинило. Нові сили наповнили його зсередини. Відчуття загострились, наче в жили вприснули кофеїн. Персі дістався протилежного берега й опустив стару жінку на землю. Табірні ворота відчинилися, і назовні ринув натовп підлітків в обладунках.
Хейзел повернулась і з полегшенням усміхнулась. А потім вона подивилась через плече Персі — її охопив страх.
— Френк!
Френк був на середині ріки, коли горгони його наздогнали. Вони напали на хлопця з неба і вхопили за обидві руки. Пазурі вп’ялись у шкіру, і Френк заволав від болю.
Вартові закричали, але Персі розумів, що вони можуть зробити невлучний постріл зі своїх арбалетів. Френка вб’ють свої ж. Решта підлітків оголяли мечі, готові ринути у воду, але їм нізащо не встигнути на допомогу.
Залишався тільки один вихід.
Персі простягнув руки. Тіло сильно напружилося, і Тибр підкорився його волі. Ріка здійнялась. Обабіч Френка утворилися вири, і велетенські водяні руки, повторюючи рухи Персі, вирвались із води. Вони схопили горгон, які від несподіванки впустили Френка, і, міцно стискаючи, здійняли переляканих чудовиськ до неба.
Персі почув, як скрикують і відступають інші діти, але не дозволив собі відволіктись від справи. Він змахнув кулаками в повітрі, і велетенські руки занурили горгон у Тибр. Чудовиська вдарились об дно і розсипались на пил. Блискучі клуби горгонської сутності щосили намагались об’єднатись, але ріка розкидала їх по різні боки. За мить усі залишки горгон змило течією. Вири зникли, і потік повернувся до нормального стану.
Персі стояв на березі. Одяг і шкіра димились, наче води Тибру влаштували йому кислотний душ. Хлопець почувався незахищеним, ослабленим... вразливим.
