«Кадилак» уже розігнався приблизно до сорока миль на годину, коли вони врізались у першого огра і миттєво перетворили його на пил. Інші чудовиська отямилися, але автівка вже була за півмилі. Позаду вибухали снаряди.
Френк озирнувся і побачив, як палає родинний особняк, як обвалюються стіни і валить клубами в небо дим. Якась величезна чорна пляма (можливо, це був канюк?) шугонула над полум’ям. Френк був майже певен, що вона вилетіла з вікна другого поверху.
— Бабусю? — пробурмотів він.
Це здавалось неможливим, і все ж вона пообіцяла йому, що помре своєю смертю, а не від рук огрів. Френк сподівався, бабуся не помилялась.
«Кадилак» мчав крізь ліс на північ.
— Приблизно за три милі! — промовив Френк. — Нізащо не пропустиш!
Позаду знову пролунали вибухи. У небо здійнявся дим.
— Наскільки швидко бігають лестригони? — поцікавилася Хейзел.
— Не волію з’ясовувати, — відповів Персі.
Перед ними з’явилися ворота аеродрому — залишалось лише декілька сотень ярдів. На злітно-посадочній смузі стояв літак з опущеним трапом.
«Кадилак» налетів на вибоїну і злетів у повітря. Френк стукнувся головою об стелю авто. Коли колеса знову торкнулися землі, Персі натиснув на гальма, і вони розвернулись просто перед воротами.
Френк виліз із автівки і дістав, лук.
— Мерщій на літак! Вони йдуть!
Лестригони наближалися з тривожною швидкістю. Перша група огрів вирвалась із лісу і помчала до аеродрому — п’ятсот ярдів, чотириста ярдів...
Персі й Хейзел вдалось витягти Еллу з «кадилака», але щойно гарпія побачила літак, то почала репетувати.
— Н-н-ні! — верещала вона. — Літати на крилах! Н-н-не хочу на літак.
— Усе гаразд, — пообіцяла Хейзел. — Ми захистимо тебе.
Елла видала жахливий болісний крик, наче її палили заживо.
Персі знервовано здійняв руки.
— Що нам робити? Не можна ж її примушувати.
— Ні, — погодився Френк. Огри були за триста ярдів.
— Вона занадто цінна, щоб її залишати, — промовила Хейзел, а потім скривилась від власних слів. — Боги, вибач, Елло. Говорю, як Фіней. Ти жива істота, не коштовність.
— Не хочу на літак. Н-н-не хочу. — Елла ледве не задихалась.
До огрів уже було як рукою подати.
Очі Персі загорілись.
— Придумав. Елло, ти можеш сховатись у лісі? Тобі не загрожуватимуть огри?
— Ховатись, — погодилась вона. — Безпечно. Гарпіям подобається ховатись. Елла швидка. І маленька. І спритна.
— Чудово,— промовив Персі.— Просто залишайся десь поблизу. Я відправлю за тобою друга, який відведе тебе до Табору Юпітера.
Френк зняв з плеча лук і вклав у нього стрілу.
— Друг?
Персі змахнув рукою, наче мовив: «Потім розповім».
— Елло, згодна на це? Хочеш, щоб мій друг відвів тебе до Табору Юпітера і показав тобі твій новий дім?
— Табір, — пробурмотіла Елла. А потім додала латиною: — Мудрості дочку самотній шлях чекає, знаком Афіни вона Рим пропалить.
— Е-е... гаразд, — промовив Персі. — Звучить як щось важливе, але ми можемо поговорити про це потім. У таборі тобі ніщо не загрожуватиме. Будь-яка їжа, книжки.
— Жодних літаків, — наполягла вона:
— Жодних літаків, — погодився Персі.
— Елла полетіла ховатись, — сказала гарпія і червоною блискавкою зникла в лісі.
— Я сумуватиму за нею, — сумно промовила Хейзел.
— Ми з нею ще побачимось, — пообіцяв Персі, але збентежено нахмурився, наче його дуже стурбував той останній рядок пророцтва, у якому йшлось про Афіну.
Вибух висадив ворота аеродрому в повітря.
Френк жбурнув Персі бабусин лист.
— Покажи це пілоту! І лист Рейни теж! Нам негайно треба злітати.
Персі кивнув. Разом із Хейзел вони побігли до літака.
Френк присів за «кадилаком» і почав стріляти в огрів. Він прицілився у найбільшу купку ворогів і випустив стрілу з тюльпановидним наконечником. Як він і сподівався, це була гідра.
Мотузки вилетіли наче щупальця кальмара, і весь перший рядок огрів гепнувся обличчями в бруд.
Френк почув рев двигунів літака.
Настільки швидко, наскільки був здатен, він випустив ще три стріли, утворивши у ряду огрів дірки. Уцілілі перебували лише за сотні ярдів від нього. Найкмітливіші з них зупинялись — вони збагнули, що підійшли достатньо близько, аби жбурляти ядра.
— Френку! — крикнула Хейзел. — Ну ж бо!
Палаюче ядро, зробивши дугу, понеслось у їхньому напрямку. Френк миттю збагнув, що воно має влучити в літак, і вклав стрілу в лук. «Я можу», — подумав він і вистрілив. Стріла перехопила ядро в повітрі й вибухнула вогняною хмарою. Ще два ядра полетіли на нього. Френк побіг.
Позаду затріщав метал. Вибухнув «кадилак». Френк пірнув у літак саме тоді, коли трап почав підніматися.
Пілот чудово розумів ситуацію. Не було ані інструктажу з техніки безпеки, ані напоїв, ані очікування дозволу на зліт. Він натиснув на газ — і літак помчав злітною смугою. Позаду загримів ще один вибух, але друзі вже здійнялися в повітря.
Френк подивився вниз і побачив пронизану кратерами злітно-посадочну смуту, що скидалась на шматок підгорілого швейцарського сиру. Гаї парку Лінн-Каньйон палали. За кілька миль на південь, повите полум’ям і чорним димом, бушувало багаття — усе, що залишилося від маєтку родини Чжан.
