Френк вдячно глянув на неї, але інші таборяни почали бурчати. Хейзел сама ледве мала на це право. Вона отримала свою нашивку лише кілька тижнів тому, і той «подвиг», за який її дали, був швидше випадковістю. До того ж Хейзел була дочкою Плутона, членом опальної П’ятої когорти. Її підтримку важко було назвати послугою.
Рейна зморщила носа, а потім повернулась до Октавіана. Авгур посміхнувся і знизав плечима, наче ця думка його забавляла.
«Звісно. Чому б ні, — подумала Хейзел. — Назначити Персі в П’яту, означає зменшити можливу загрозу з його боку. Октавіану подобається, коли всі його вороги в одному місці».
— Чудово, — виголосила Рейна. — Хейзел Левек, ти можеш поручитись за новобранця. Твоя когорта приймає його?
Інші когорти закашлялись, стримуючи сміх. Хейзел розуміла, про що вони думають: «Ще один невдаха для П’ятої».
Френк ударив щитом об землю. Інші члени П’ятої когорти зробили те саме, хоч і неохоче. Їхні центуріони, Дакота і Ґвен, обмінялись страдницькими поглядами, наче мовляли: «От тобі й знову».
— Моя когорта виявила свою волю, — промовив Дакота. — Ми приймаємо новобранця.
Рейна зі співчуттям глянула на Персі.
— Вітаю, Персі Джексоне. Ти на пробатіо. Тобі видадуть табличку з ім’ям і номером когорти. За рік або одразу після подвигу, ти станеш повноцінним членом Дванадцятого легіону. Служи Риму, дотримуй уставу легіону і з честю захищай табір. Senatus Populusque Romanus!
Решта легіону озвалась луною.
Рейна відвернула пегаса від Персі, наче була рада закінчити з ним. Скіпі розгорнув свої прекрасні крила, і Хейзел охопив спалах заздрощів. Вона б усе на світі віддала за такого коня, та про це можна було навіть не мріяти.
Коні були тільки для офіцерів або для варварської кінноти, не для римських легіонерів.
— Центуріони, — промовила Рейна, — ви і ваші когорти маєте одну годину на вечерю. Після цього ми зустрінемось на Марсовому полі. Перша і Друга когорти обороняються. Третя, Четверта і П’ята — нападають. Нехай щастить!
Здійнялись схвальні вигуки на честь вечері та військового навчання. Легіонери полишили стрій і помчали до їдальні.
Хейзел помахала Персі, який разом із Ніко проштовхувався крізь натовп. На її подив, Ніко сяяв усмішкою.
— Молодець, сестричко, — промовив він. — Тобі не забракло сміливості поручитись за нього.
Він ніколи ще не називав її сестричкою. Цікаво, чи називав він так само Б’янку?
Один з вартових видав Персі табличку пробатіо. Персі повісив її на свій шкіряний шнур з дивними намистинами.
— Дякую, Хейзел; — сказав він. — Е-е... а що саме це означає...ну, що ти поручилась за мене?
— Я забезпечую твою гарну поведінку, — пояснила Хейзел. — Розповідаю про устав, відповідаю на запитання, переконуюсь, що ти не зганьбиш легіон.
— А... якщо я Скою щось погане?
— Тоді мене вб’ють разом із тобою. Зголоднів? Ходімо поїмо.
Принаймні їжа в таборі була смачною. Невидимі вітряні духи, аури» чекали на таборян і, здавалось, точно знали, хто чого бажає. Вони приносили на вітрах тарілки й чашки так швидко, що їдальня перетворювалася на смачний ураган. Якщо ти підводився занадто швидко, то майже напевно отримував квасолею в око або горщиком тушкованого м’яса по потилиці.
Хейзел принесли гамбо[13] з креветками — її улюблену домашню страву. Завдяки цьому супові вона знову почувалася маленькою дівчинкою в Новому Орлеані, ще до того як відкрилось її прокляття, а маму охопила злоба. Персі отримав чизбургер і химерний на вигляд газований напій — його колір був яскраво-блакитним. Хейзел не зрозуміла, що це, але Персі скуштував напій і широко усміхнувся.
— Воно мене радує, — промовив він. — Не знаю чому... але радує.
Лише на мить одна з аур стала видимою — дівчина, схожа на ельфа в білій шовковій сукні. Вона хихикнула, підливши ще напою у склянку Персі, і зникла з поривом вітру.
Цього вечора їдальня здавалась особливо гамірною. Сміх відлунював від стін. Бойові прапори шелестіли на кедрових балках під стелею, а аури носились туди-сюди, наповнюючи всім тарілки. Таборяни вечеряли в римському стилі, сидячи на тахтах навколо низьких столів. Дітлахи постійно піднімались і мінялись місцями, поширюючи чутки про те, хто кому подобається та таке інше.
Як зазвичай П’ята когорта зайняла найменш поважне місце. Її столи розташовувалися в кінці їдальні поряд із кухнею. За столом Хейзел завжди було найменше людей. Сьогодні там, як зазвичай, сиділи вона та Френк, але до них приєдналися Персі з Піко та їхній центуріон Дакота, який уважав своїм обов’язком привітати новобранця.
Дакота похмуро валявся на тахті, додавав цукор у свої напої й швидко їх поглинав. Це був здоровезний хлопчина з кучерявим чорним волоссям і очима, що знаходились не зовсім на одному рівні, тож щоразу, коли Хейзел на нього дивилась, їй здавалось, що світ нахиляється. Те, що він так багато пив у цей час, нічого гарного не віщувало.
—. Ну! — Дакота відригнув і змахнув келихом. — Вітаю у Персі, командо, — а потім нахмурився. — У команді, Персі!
