— Блідий хлопчина має рацію! — промовив Вітеллій. — Легіон б’ється гірше, ніж бились ми в Юдеї, а тоді ми вперше загубили орла. Авжеж, якби тоді командував я...
— Можна я спочатку з’їм тарілку? — запитав Дон.
— Уперед! — Ніко вийшов з-за столу і схопив Дона та Вітеллія за вуха.
Ніхто, окрім Ніко, не міг торкнутись ларів. Вітеллій обурено закричав, тоді як його тягли до столу претора.
— Ай! — протестував Дон. — Друзяко, обережно з моїм афро[14]!
— Ходімо, Дакото! — покликав Ніко через плече.
Центуріон неохоче підвівся. Він витер рота, хоча це було марним — навколо його губ завжди були червоні плями.
— Незабаром повернусь.
Він здригнувся, наче собака, що струшує із себе воду. А потім пошкутильгав геть, розплескуючи всюди свій напій.
— Що це таке було? — поцікавився Персі. — І що не так із Дакотою?
Френк зітхнув.
— З ним усе гаразд. Він син Вакха, бога вина. У нього залежність від певного напою.
Очі Персі округлились.
— Ви дозволяєте йому пити вино?
— О боги, ні! — випалила Хейзел. — Це було б катастрофою. У нього залежність від червоного «Кул-Ейда»[15]. П’є його з потрійною дозою цукру, а Дакота і без цього СПАУ... ну, розумієш, синдром порушення активності й уваги. Ще один такий день, і в нього вибухне голова.
Персі поглянув на стіл претора. Більшість старших офіцерів розмовляли з Рейною. Ніко і двоє його полонених, Дон та Вітеллій, стояли трохи поодаль. Дакота бігав туди-сюди вздовж щільного рядка щитів і стукав по них келихом наче по ксилофону.
— СПАУ, — промовив Персі. — І не кажи.
Хейзел ледве стримала смішок.
— Ну... більшість напівбогів такі. Або дислексики. Якщо ти напівбог, твій мозок улаштований інакше. От ти, наприклад... ти ж казав, що тобі важко читати.
— І ви такі самі? — запитав Персі.
— Не знаю, — визнала Хейзел. — Можливо. У мої часи таких дітей, як ми, просто називали ледачими.
Персі нахмурився.
— У твої часи?
Хейзел подумки лайнулась.
На щастя, заговорив Френк:
— Хотів би я мати СПАУ або дислексію. Усе що мені дісталось — непереносимість лактози.
Персі усміхнувся.
— Серйозно?
Френк, можливо, був і не найрозумнішим напівбогом у світі, та Хейзел подумала, що він дуже милий, коли засмучується. Плечі Френка важко опустились.
— Я ж морозиво обожнюю...
Персі розсміявся. Хейзел теж не втрималась. Приємно було сидіти так за вечерею і почуватись, наче справді серед друзів.
— Гаразд, а тепер розкажіть мені, чому так погано чути у П’ятій когорті? Ви ж такі круті.
Від похвали Хейзел почервоніла.
— Це складно пояснити. Наприклад, я, окрім того, що дитина Плутона, ще хочу бути вершником.
— Тому ти носиш кавалерійський меч?
Вона кивнула.
— Це тупо, мабуть. Прийняття бажаного за дійсне. У таборі є лише один пегас — Рейни. Єдинорогів тримають тільки заради ліків — стружка з їхніх рогів знешкоджує отруту, ну і все інше. Що б там не було, римська армія — це завжди піхота. А кіннота... римляни дивляться не неї зверхньо. Тож до мене у них таке ж ставлення.
— Їм же гірше, — промовив Персі. — Ну а ти що, Френку?
— Стрільба з лука, — буркнув той. — Це їм подобається не більше. Хіба що ти дитина Аполлона — тоді маєш виправдання. Хотілось би, щоб моїм батьком виявився Аполлон, але я на це майже не розраховую. Я не дуже ладнаю з віршами. І зовсім не певен, що хочу бути братом Октавіана.
— Чудово тебе розумію, — відповів Персі. — Але ж ти так вправно володієш луком. Як ти продірявив тих горгон! Забудь про все, що базікають.
Обличчя Френка почервоніло, наче Дакотин ,«Кул-Ейд».
— Якби ж я міг. Усі вони вважають, що такий нескладний здоровань мусить бути мечником. — Він подивився на своє тіло, наче не вірив, що воно справді його. — Кажуть, що я занадто кремезний як на лучника. Можливо, якщо батько колись мене визнає...
Декілька хвилин вони їли мовчки. Батько, який тебе не визнає... Хейзел було знайоме це відчуття. Та і Персі, здавалось, теж.
— Ти запитав про П’яту, — зрештою промовила вона. — Чому це найгірша когорта. Це взагалі-то почалося ще до нас.
Вона вказала на дальню стіну, де висіли прапори легіону.
— Бачиш той голий спис посередині?
— Орел, — промовив Персі.
Хейзел була ошелешена.
— Звідки ти знаєш?
Персі знизав плечима.
— Вітеллій казав, що легіон загубив орла колись у далекому минулому... уперше. Він говорив про це, як про велику ганьбу. Тож припускаю, що там мусив бути орел. А ще я зробив висновок з твоєї розмови з Рейною. Схоже, що ви загубили орла вдруге, нещодавно, і це якось пов’язано з П’ятою когортою.
Хейзел подумки зробила замітку більше не недооцінювати Персі. Коли він тільки прибув, вона вирішила, що він не дуже кмітливий — занадто дивні запитання він ставив. Та, вочевидь, Персі був розумнішим, ніж удавав.
— Ти маєш рацію, — промовила вона. — Саме це й трапилось.
— То що це таке взагалі — цей ваш орел? Чому стільки галасу навколо нього?
Френк подивився навкруги, щоб упевнитись, що ніхто не підслуховує.
