— Так. Авжеж. Слід віддати їх йому.
— Як знаєш, але якщо хочеш пораду... — Вітеллій знову стурбовано глянув угору. — Вам обом слід почекати з використанням горгонської крові. Якщо мої джерела кажуть правду, вона може знадобитись під час вашого завдання.
— Завдання?
. Двері в арсенал із шумом відчинилися.
Усередину ввірвалась Рейна з металевими хортами. Вітеллій розчинився в повітрі. Йому, може, й подобались курки, але от собак претора він любив не дуже.
— Френку! — Рейна здавалась занепокоєною. — Облиш це! Знайди Хейзел. Приведи сюди Персі Джексона. Щось він там занадто затримався. Не хочу, щоб Октавіан...— Вона завагалась. — Просто приведи Персі сіоди.
* * *
Тож Френк помчався стрімголов до Священного пагорба.
На зворотному шляху Персі поставив йому безліч запитань про брата Хейзел, Ніко, але Френкові нічого було відповісти.
— Начебто непоганий хлопчина, — сказав Френк. — Він не такий, як Хейзел...
— Тобто?
— О, ну...— Френк закашлявся. Він мав на увазі, що Хейзел добріша та привабливіша, але вирішив цього не казати. — Ніко якийсь таємничий. Поряд із ним усі нервують — син Плутона і все таке.
— Але ти не нервуєш?
Френк знизав плечима.
— Плутон крутий. Він не винний, що керує Підземним царством. Йому просто не пощастило, коли боги ділили світ. Ти ж чув цю історію? Юпітер отримав небеса, Нептун — моря, а Плутон — підземелля.
— Тебе не лякає смерть?
Френк ледве не розсміявся. «Анітрохи! Сірників не знайдеться?»
Натомість він сказав:
— У давні часи, тобто грецькі, коли Плутона називали Аїдом, у ньому бачили лише бога смерті. А коли він став римським богом, то став більш... ну, не знаю, поважним, може. Він став ще й богом багатства. Усе, що під землею, належить йому. Тому я й не уявляю його таким уже жахливим.
Персі почухав голову.
— Як бог може стати римським? Якщо він грецький, хіба він не мусить залишатись грецьким?
Френк зробив декілька кроків, розмірковуючи над цим. Вітеллій би вже влаштував Персі годинну лекцію на цю тему, імовірно, навіть із презентацією в павер-поінт. Та Френк сказав, як міг:
— Римляни бачили це так: вони запозичили грецьку культуру та вдосконалили її.
— Вдосконалили? — Персі зробив кислу міну. — А що з нею було не так?
Френк пригадав слова Вітеллія: «Ти маєш давне коріння. Не тільки римське, а й грецьке». Його бабуся колись сказала щось схоже.
* * *
— Не знаю, — визнав він. — Рим був успішнішим за Грецію. Римляни створили величезну імперію. І боги в римські часи відігравали більшу роль — вони стали могутнішими, отримали більші сфери впливу. Тому вони й досі поряд. Не злічити, скільки цивілізацій збудовано на основі Римської імперії. Боги стали римськими, тому туди змістився центр влади. Римський Юпітер став відповідальнішим за Зевса. Марс — впливовішим і дисциплінованішйм.
— А Юнона стала хіпі-бабцею, — зазначив Персі. — То ти хочеш сказати, що старі грецькі боги узяли й перетворились на римських? І нічого грецького в них не залишилось?
— Ну...— Френк озирнувся навсібіч, аби переконатися, що поряд немає таборян чи ларів, хоч до головних воріт залишалося ще не менше сотні ярдів. — Це делікатна тема. Дехто каже, що грецький вплив і досі існує... ну, типу, боги частково залишаються греками. Я чув історії про напівбогів, які залишають Табір Юпітера. Вони відмовляються від римських тренувань і намагаються продовжувати грецькі звичаї — стають героями-одинаками замість того, щоб працювати в команді, як це заведено в легіоні. А ще, у давні часи, коли Рим пав, східна частина імперії — грецька — вціліла.
Персі витріщився на нього.
— Цього я не знав.
— Вона називалась Візантією, — Френку подобалося промовляти це слово, воно круто звучало. — Східна частина імперії протрималася ще тисячу років, але завжди була більше грецькою, ніж римською. Для тих із нас, хто продовжує римські традиції, це, так би мовити, болюче питання. Тому, у якій би країні ми не влаштувались, Табір Юпітера завжди розміщується на заході — на римській частині місцевості. Схід уважається нещасливим.
— От як... — Персі нахмурився.
Френку не важко було зрозуміти розгубленість Персі. У нього самого паморочилося в голові від цієї греко-римської плутанини.
Вони дійшли до воріт.
— Я відведу тебе до лазні, щоб ти міг помитися, — промовив Френк. — Але спершу... щодо тих пляшечок, які я знайшов біля ріки.
— Горгонська кров. Одна пляшка лікує. Інша — вбиває.
— То тобі відомо?— Очі Френка викотилися від здивування. — Слухай, я не мав наміру їх привласнювати. Я просто...
— Я знаю, чому ти це зробив, Френку.
— Знаєш?
— Еге. — Персі усміхнувся. — Якби я прийшов до табору з пляшкою отрути в руці, то мав би поганий вигляд. Ти хотів мене захистити.
— О... так? — Френк потер спітнілі долоні. — Нам би дізнатися, що в якій з пляшок. Це може повернути твої спогади.
Усмішка Персі згасла. Він задумливо поглянув на пагорби вдалечині.
— Можливо... Але тобі слід притримати ці пляшки. Наближається битва. Вони можуть знадобитись нам, щоб урятувати комусь життя.
