Вони наблизились до форуму. Від кількості людей на ньому у Персі перехопило подих. Біля фонтана гуляли студенти. Деякі з них помахали сенаторам, коли ті проходили повз. Біля прилавка булочної хлопчина років тридцяти залицявся до дівчини, яка замовляла собі каву. Подружжя поруч наглядало за малюком у підгузках і мініатюрній футболці Табору Юпітера, який шкандибав за чайками. Продавці відчиняли свої крамниці й виставляли стенди, що латиною рекламували гончарні вироби, коштовності та квитки на іподром зі знижкою.
— Усі ці люди напівбоги? — запитав Персі.
— Або нащадки напівбогів, — відповіла Хейзел. — Як я вже казала, це чудове місце, щоб вступити до коледжу або створити родину і не хвилюватись про щоденні напади чудовиськ. Тут живе двісті, може, триста людей. Ветерани — це типу наші радники, а за потреби — резервні сили. Та здебільшого вони живуть звичайним життям звичайних людей.
Персі уявив, як би це було: отримати помешкання в цій маленькій копії Рима та жити під захистом легіону та Терміна, нав’язливого й нервозного бога кордонів. Він уявив, як тримає Аннабет за руку у кав’ярні. І можливо, через якийсь час вони наглядають за власним малим, який ганятиме чайок по форуму...
Персі швидко прогнав ці думки. Не можна дозволяти собі фантазувати. Більшість його спогадів зникли, але це місто, безперечно, не його дім. Він мусить бути в іншому місці, разом зі своїми друзями.
До того ж Табір Юпітера був у небезпеці. Якщо Юнона має рацію, то напад здійсниться менше ніж за п’ять днів. Персі пригадав те обличчя сплячої жінки, Геї, яке утворилось на пагорбах над табором. Уявив лавину чудовиськ, що обрушується на долину.
«Якщо зазнаєте поразки, повертатись буде нікуди, — попередив їх Марс, — Рим зрівняють із землею. Його спадок буде втрачено назавжди».
Персі подумав про дівчинку Джулію, про родини з дітьми, про нових друзів у П’ятій когорті, навіть про тих кумедних фавнів. Що станеться з ними всіма, якщо це місто зруйнують? Він не хотів цього навіть припускати.
Сенатори зайшли у велику будівлю з білим куполом на західному кінці площі. Персі зупинився біля входу, намагаючись не думати про Юлія Цезаря, якого зарізали на нараді сенату. Він глибоко вдихнув і увійшов за Хейзел та Френком усередину.
У середині будівля сенату нагадувала лекційну аудиторію. Навпроти декількох рядів сидінь, розташованих півколом, стояв поміст із кафедрою та двома стільцями. Стільці були порожніми, але на одному з них лежав маленький оксамитовий згорток.
Персі, Хейзел і Френк сіли на лівій частині півкола. Десять сенаторів та Ніко ді Анжело зайняли решту передніх рядів. Декілька дюжин привидів і ветеранів з міста, усі в урочистих тогах, заповнили верхні ряди. Октавіан стояв спереду з ножем і плюшевим левеням, на випадок якщо комусь знадобиться порада бога іграшкових колекцій. Рейна підійшла до кафедри й здійняла руку, закликаючи до уваги.
— Це термінова нарада, — промовила вона. — Тож не гаятиму час на формальності.
— Я люблю формальності! — поскаржився один з привидів.
Рейна люто на нього зиркнула.
— По-перше, — промовила вона, — ми тут не для того, щоб голосувати за самі пошуки. Почати їх наказав Марс Ультор, покровитель Риму. Ми підкорюємося його волі. Обговорювати вибір супутників Френка Чжана ми так само не станемо.
— Усі троє з П’ятої когорти? — викрикнув Хенк з Третьої. — Це несправедливо.
— І нерозумно, — сказав хлопець поруч із ним. — П’ята неодмінно з чимось напартачить. Потрібен хтось вправний.
Дакота схопився так швидко, що розлив свій «Кул-Ейд».
— Учора нам достало вправності, щоб надерти тобі подекс[19], Ларі!
— Годі, Дакото, — промовила Рейна. — Подекс Ларі цих обговорень не стосується. Як командир пошуків Френк має право обрати супутників. Він обрав Персі Джексона і Хейзел Левек.
Привид з другого ряду заволав:
— Absurdus[20]! Френк Чжан навіть не повноправний член легіону! Він на пробатіо! Пошуки повинен очолювати хтось зі званням центуріона — не нижчим. Це цілковита...
— Като, — обірвала Рейна. — Ми повинні коритись волі Марса Ультора. Це означає, що можливі тільки... певні врегулювання.
Рейна плеснула в долоні — й Октавіан вийшов уперед. Він опустив ніж і левеня та взяв зі стільця оксамитовий згорток.
— Френку Чжане, — промовив він. — Вийди вперед.
Френк збентежено поглянув на Персі, а потім підвівся і пішов до авгура.
— З величезним... задоволенням, — промовив Октавіан, силоміць витягнувши із себе останнє слово, — нагороджую тебе «Мурованою короною» за досягнення під час облоги. — Октавіан простягнув йому бронзовий значок у формі лаврового вінка. — А також, наказом претора Рейни, підвищую тебе до звання центуріона.
Авгур вручив Френкові ще один значок — бронзовий півмісяць, — і сенат вибухнув вигуками протесту.
— Він усе одно пробачок! — крикнув один.
— Неможливо! — крикнув другий.
— Водомет мені в носа! — заволав третій.
