— Невже? — запитав Октавіан. — Щось ти забагато знаєш про плани ворогів, Персі Джексоне!
Персі міг скинути з рахунків більшість образ: слабак, ідіот і таке інше. Але Октавіан натякає на те, що він шпигун, зрадник. Це було таким незвичним для Персі, таким чужим, що він ледве зміг витримати цю обурливу образу. Хлопець напружився. Кортіло знову плеснули Октавіана по голові, але він розумів, що авгур його дражнить, намагається виставити неврівноваженим.
Персі глибоко вдихнув.
— Ми зустрінемось із цим сином Геї, — промовив він, ледве стримуючи себе. — Повернемо орла і звільнимо бога...
Він глянув на Хейзел.
— Танатоса, так?
Вона кивнула.
— Лет, у римлян. Але його давнє грецьке ім’я — Танатос. Коли йдеться про бога смерті... ми тільки раді, щоб він залишався греком.
Октавіан роздратовано зітхнув.
— Гаразд, називай його як хочеш... але як ви збираєтесь зробити все це і встигнути повернутись до Свята Фортуни? Це вечір двадцять четвертого. Сьогодні двадцяте. Ви хоча б знаєте, де шукати? Знаєте, хто взагалі цей син Геї?
— Так. — Хейзел відповіла з такою впевненістю, що здивувала навіть Персі. — Я не знаю напевне, де він, але знаю, як його знайти. Ім’я велетня — Алкіоней.
Це ім’я наче знизило температуру в кімнаті градусів на п’ятдесят — сенатори здригнулись.
Рейна вхопилась за кафедру.
— Звідки тобі це відомо, Хейзел? Це тому що ти дитина Плутона?
Ніко ді Анжело поводився так тихо, що Персі майже забув, про його перебування в кімнаті. Зараз він підвівся. У своїй чорній тозі Ніко виглядав солідно.
— Преторе, якщо не заперечуєте, — промовив він. — Ми з Хейзел... ми дізнались дещо про велетнів від батька. Кожний велетень був народжений з певною метою — протистояти одному з дванадцяти олімпійських богів і позбавити їх влади. Царем велетнів був Порфіріон, супротивник Юпітера. Але найстаршим велетнем був Алкіоней. Він був народжений на противагу Плутонові. Тому ми знаємо про нього трохи більше, ніж про інших.
Рейна нахмурилась.
— Справді? Складається таке враження, що ти дуже добре з ним знайомий.
Ніко поправив свою тогу.
— На чому я спинився... Вбити велетнів було важко. Згідно з пророцтвом перемогти їх можна тільки спільними зусиллями богів і напівбогів.
Дакота відригнув.
— Перепрошую, ти сказав «спільними зусиллями»... тобто пліч-о-пліч? Це неможливо!
— І все ж таке було, — продовжив Ніко. — У першій війні з велетнями боги закликали героїв. Ті приєднались, і разом вони перемогли. Чи повториться це, я не знаю. Але з Алкіонеєм... з ним усе було інакше. Його було абсолютно неможливо вбити, але за однієї умови: якщо він знаходиться на рідній землі. Рідна земля Алкіонея — місце, де він народився. — Ніко зробив паузу, щоб усі усвідомили почуте. — А якщо Алкіоней переродився на Алясці...
— Там його перемогти неможливо, — закінчила Хейзел. — Жодним чином. Тому нащ похід у восьмидесятих був приречений на невдачу.
Здійнялась наступна хвиля криків і сперечань.
— Завдання нездійсненне! — крикнув якийсь сенатор.
— Ми приречені! — завищав один з привидів.
— Дайте ще «Кул-Ейда»! — заволав Дакота.
— Тихо! — гаркнула Рейна. — Сенатори, ми маємо поводитися, як римляни. Марс доручив нам завдання, і ми повинні вірити, що виконаємо його. Ці троє напівбогів вирушать до Аляски. Вони мусять звільнити Танатоса й повернутись до Свята Фортуни. Якщо по ходу справи вдасться повернути втраченого орла — тим краще. Усе, що в наших силах — дати кілька порад і запевнитись, що у них є план. — Рейна глянула на Персі без особливої надії. — Маєте план?
Персі кортіло з хоробрим виглядом вийти вперед і сказати: «Ні, не маємо!» Такою була правда, та подивившись на всі ці збентежені обличчя навколо, він усвідомив, що не зможе цього зробити.
— Спочатку мені необхідно дещо з’ясувати. — Він обернувся до Ніко. — Я гадав, Плутон — бог мертвих. А тепер я чую про цього іншого хлопця, Танатоса. А ще є якась Брама Смерті, що згадувалася в Пророцтві Сімох? Що все це означає?
Ніко важко зітхнув.
— Гаразд, я поясню. Плутон — бог Підземного царства. Але бог самої смерті, який дбає про те, щоб душі відправлялись на той світ і залишались там, — це заступник Плутона, Танатос. Він наче... Ну, уяви, що Життя та Смерть — це дві різні країни. Усі б хотіли мешкати в Житті, так? Тому існує кордон, що перешкоджає тим, хто хоче без дозволу залишити Смерть. Але це довжелезний кордон з купою дірок в огорожі. Плутон намагається латати пробоїни, але з’являються постійно нові. Для цього йому й потрібен Танатос, він наче прикордонний інспектор, поліція.
— Танатос ловить душі; — сказав Персі, — і депортує їх назад у Підземне царство.
— Саме так. Але тепер Танатос у полоні, закутий у кайдани.
Френк підвів руку.
— Е-е... а як узагалі можна закути в кайдани Смерть? .
— Це вже практикувалося раніше, — відповів Ніко. — У давні часи один хлопчина на ім’я Сізіф обдурив Танатоса і зв’язав його. Геркулес якось поборов його у двобої.
— А тепер його полонив велетень, — закінчив Персі. — І якщо ми звільнимо Танатоса, мертві залишатимуться мертвими? — Він глянув на Ґвен. — Е-е... без образ.
