Та Персі й збирати було майже нічого. Він витягнув з рюкзака те, що лишилося з минулої подорожі, і залишив більшість речей з «Барген-Марту». Він поклав у рюкзак чисту пару джинсів і запасну пурпурову футболку, яку отримав від табірного завгоспа, а ще нектар, амброзію, трохи їжі та грошей зі світу смертних і табірне спорядження. Під час обіду Рейна дала йому сувій з рекомендаціями претора й табірного сенату. Припускалось, що кожний відставний легіонер, який трапиться на шляху, не відмовить їм у допомозі, якщо показати йому листа. Хлопець також прихопив із собою шкіряне намисто, срібне кільце й табличку пробатіо, і, Звісно, у його кишені лежав Анаклузмос.
Персі склав свою рвану помаранчеву футболку й поклав її на ліжко.
— Я ще повернусь, — Він почувався неабияким дурником, розмовляючи з футболкою, але справді бачив у ній Аннабет і своє старе життя. — Я повернусь. Я просто мушу допомогти цим людям. Вони прийняли мене. Вони заслуговують на життя.
Футболка не відповіла (на щастя).
Один із сусідів по кімнаті, Бобі, підвіз їхню трійцю до краю долини на спині Ганнібала. З вершини пагорба Персі бачив пейзаж, що відкривався унизу. Малий Тибр вився серед золотистих пасовищ, на яких щипали траву єдинороги. Храми й форуми Нового Рима блищали на сонці. На Марсовому полі працювали будівельники, стягували донизу залишки вчорашнього форту та зводили загородження для смертоболу. Звичайнісінький день для табору... Але на півночі збирались над небокраєм грозові хмари. Тіні рухалися над пагорбами, і Персі уявив, як наближається до них обличчя Геї.
«Об’єднаймо наші сили, — сказала Рейна. — Я хочу врятувати цей табір».
Дивлячись униз на долину, Персі розумів, чому табір означає для неї так багато. Хоч сам він був новеньким, проте відчував нестримне бажання захищати це місто. Безпечний притулок, де напівбоги отримують можливість безтурботного існування. Він хотів, щоб це було частиною і його життя також. Можливо, він уявляв усе не так, як Рейна, але якби він міг жити в цьому місці разом із Аннабет...
Вони злізли зі слона. Бобі побажав їм безпечної подорожі. Ганнібал пригорнув їх до себе хоботом. А потім слоняче таксі вирушило назад у долину.
Персі зітхнув. Він повернувся до Хейзел і Френка та спробував вигадати якісь підбадьорливі слова.
— Посвідчення, будь ласка, — сказав десь поблизу знайомий голос.
На вершині пагорба з’явилась статуя Терміна. Мармурове обличчя бога роздратовано нахмурилось.
— Ну? Підходьте!
— Знову вй? — поцікавився Персі. — Я гадав, ви тільки місто охороняєте.
Термін образився.
— Я теж радий зустрічі з вами, пане Дотепнику! Зазвичай, так, я охороняю місто, але у випадку міжнародних подорожей я забезпечую додаткову перевірку на кордонах табору. Ви взагалі-то зобов’язані були сповістити мене за дві години до запланованого часу відправлення. Але доведеться цього разу вам пробачити. Ходи вже сюди, щоб я тебе обшукав.
— Але ж у вас немає...— Персі спинив себе. — Гаразд, авжеж.
Він став поруч із безрукою статуєю. Термін провів ретельний обшук подумки.
— Начебто чисто, — вирішив Термін. — Хочеш щось зазначити в декларації?
— Так, — відповів Персі. — Хочу зазначити, що це якась дурня.
— Гм! Табличка пробатіо: Персі Джексон, П’ята когорта, син Нептуна. Добре, проходь. Хейзел Левек, дочка Плутона. Добре. Є іноземна валюта або якісь коштовні метали, щоб зазначити в декларації?
— Ні, — буркнула вона.
— Упевнена? Бо минулого разу...
— Ні!
— Ну і сварлива ж ви компанія! Ці пошукові загони! Завжди ви поспішаєте. Так, а тепер... Френк Чжан. О! Центуріон? Молодець, Френку. І ця зачіска цілковито відповідає нормам. Схвально! Ну, ти вільний, центуріоне Чжане. Потрібні якісь вказівки?
— Ні. Ні, мабуть, ні.
— Ідіть просто до станції швидкісних потягів, — усе одно почав Термін. — На Дванадцятій вулиці в Окленді зробите пересадку. Вам потрібна станція Фрутвейл. Звідти можете піти пішки або сісти на автобус до Аламеди.
— А у вас часом немає чарівного швидкісного потяга? — запитав Персі.
— Чарівні потяги! — глузливо промовив Термін. — Може, ви бажаєте ще й особисту захищену колію чи купе бізнес-класу? Просто будьте обережними і не потрапляйте на очі Поліботові. Ох ці правопорушники! Голіруч би його придушив.
— Стривайте... кого?
Термін щосили зморщив лоба і зсунув брови, наче напинав неіснуючі біцепси.
— Ну, то марно. Одне слово, стережіться його. Припускаю, він за милю відчує запах сина Нептуна. Ну, вирушайте вже. Щасти!
Невидима сила викинула їх копняком за межі табору. Коли Персі озирнувся, Термін уже кудись зник. Ба, навіть більше, уся долина кудись зникла. Жодного римського табору на пагорбах Берклі, здавалось, ніколи не існувало.
Персі глянув на друзів.
— Хтось зрозумів, про що говорив Термін? Не попадайтесь на очі... Поліглотові чи як там було?
— По-лі-бо-то-ві? — ретельно вимовила Хейзел. — Ніколи не чула про нього.
— Звучить по-грецькі, — промовив Френк.
— Це обмежує коло підозрюваних. — Персізітхнув. — Що ж, наш запах певно вже з’явився на радарі кожного чудовиська у радіусі п’яти миль. Нам краще вирушати.
* * *
