— Усі підземні багатства. Він володів ними. А я їх хотіла. Я так стомилась бути бідною, Хейзел. Так стомилась. Уперше я викликала його... тільки щоб перевірити, чи здатна на це. Я не вважала, що старий талісман ґрі-ґрі спрацює на богові. Але він почав залицятися до мене, казав, що я хоробра і прекрасна...— мати витріщилась на свої висохлі мозолисті руки. — Коли ти народилась, він був таким щасливим і так пишався. Він пообіцяв виповнити будь-яке моє бажання. Заприсягся рікою Стікс. І я попросила всіх його багатств. Він попередив мене, що найжадібніші бажання призводять до найбільших страждань. Але я наполягла. Я уявляла, що житиму як королева — дружина бога! А потім ти... ти отримала прокляття.
Хейзел здавалось, що її от-от розірве зсередини, точнісінько як той шпиль у ямі. Її страждання стануть завеликими, щоб утримати їх у собі, і шкіра на ній лусне.
— Тому я можу знаходити всілякі речі під землею?
— І тому вони приносять тільки страждання. — Мати безсило обвела рукою печеру. — Так вона знайшла мене, і так керувала мною. Я була такою злою на твого батька. Звинувачувала його у своїх бідах. Звинувачувала тебе. Я так злилась, що прислухалась до Геїного голосу. Я була дурепою.
— Має бути якийсь вихід, — промовила Хейзел. — Скажи мені, як її спинити.
Земля затряслась. Безтілесний Геїн голос рознісся печерою.
«Мій найстарший син прокидається, — промовила вона, — найдорогоцінніше, що є в землі. І ти витягла його заглибин, Хейзел Левек. Ти створила його заново. Його народженню не перешкодити. Залишилось тільки одне».
Хейзел стиснула кулаки. Вона була налякана, але тепер, коли мати була вільною, відчувала, що врешті-решт може подивитись ворогу в обличчя. Це створіння, ця лиха богиня, зруйнувала їм життя. Хейзел не збиралась дарувати їй перемогу.
— Я більше не допомагатиму тобі! — крикнула вона.
«Але мені більше не потрібна твоя допомога, дівчинко. Я привела тебе сюди лише з однієї причини. Твоїй матері був потрібен... стимул».
У Хейзел стиснуло горло.
— Мамо?
— Пробач мені, Хейзел. Якщо можеш мені пробачити, прошу тебе... знай, що я зробила це тільки тому, що люблю тебе. Вона пообіцяла, що дозволить тобі жити якщо...
— ...якщо ти пожертвуєш собою, — промовила Хейзел, збагнувши правду. — Їй потрібно, щоб ти добровільно віддала своє життя. Щоб відродити цю... цю істоту.
«Алкіоней, — промовила Гея. — Найстарший з велетнів. Він повинен відродитись першим, і ця земля стане його новою батьківщиною — подалі від богів. Він володітиме цими крижаними горами й лісами. Він збере військо чудовиськ. Поки боги розділені Й б’ються одне з одним у цій Світовій війні смертних, його війська знищать Олімп».
Сни земляної богині були настільки потужними, що відкидали на печерні стіни тіні: жахливі зображення нацистських армій, що лютують у Європі, японські літаки, що знищують американські міста. Хейзел нарешті все збагнула. Олімпійські боги підтримуватимуть різні сторони в битвах, як робили це в усіх людських війнах. Поки боги битимуться одне з одним до кривавого кінця, на півночі збиратиметься армія чудовиськ. Алкіоней відродить своїх братів-велетнів і відправить захоплювати світ. Ослаблені боги падуть. Смертні війни бушуватимуть протягом десятиліть, поки всі цивілізації не загинуть і земляна богиня не прокинеться повністю. Гея правитиме вічно.
«Усе це сталось, — замуркотіла Гея, — тому що твоя мати була жадібною й прокляла тебе здатністю знаходити коштовності. У своєму сплячому стані мені знадобились би десятки років, можливо/ навіть століття, перш ніж я змогла би відродити Алкіонея самотужки. Але незабаром він уже прокинеться, а за ним і я!»
Хейзел із жахом усвідомила, що станеться наступної миті. Геї потрібна тільки добровільна жертва — душа, яку можна поглинути, щоб відродити Алкіонея. Її мати стане в розколину й доторкнеться до цього потворного паростка... і він її поглине.
— Хейзел, іди. — Мати важко підвелась. — Вона дозволить тобі жити, але ти мусиш поспішати.
Хейзел знала, що мама каже правду. Це було найжахливішим. Гея дотримає угоди й справді дозволить їй жити. Дівчина вціліє для того, щоб побачити кінець світу, знаючи що спричинила його сама.
— Ні, — вирішила Хейзел. — Я не хочу жити. Не такою ціною.
Вона зазирнула глибоко собі в душу і закликала батька, володаря Підземного царства. Усі багатства, що лежали в його володіннях, потягнулись до неї. Печера затряслась.
Нафта навколо шпиля Алкіонея запузирилась, запінилась і вивергнулась назовні, наче кипляче молоко з казанка.
«Не дури, — промовила Гея, і Хейзел помітила тривогу в її тоні, може, навіть страх. — Ти вб’єш себе, і заради чого! Твоя мати однаково помре!»
