Спіткала кара Божа, — повторював подумки трієстський родич Мауро, продавець приправ і власник кавових обсмажчиків, постійний відвідувач синагоги на П’яца Джотті. У сімейних переказах збереглася історія про Амброджо Бенедетті з Анкони, який після батькової смерті успадкував велике багатство. Поїхав до Туреччини й відкрив готель у Салоніках. Не надто дотримувався Мойсеєвої віри. Одружився з гречанкою. Впродовж століття його потомки змішували кров навіть із турками, так що більше навіть не знали ні хто вони, ні звідки походять. І не тільки не знали, а й навіть не питали про це.
Лізетта, єдиний живий нащадок Амброджо, спадкоємиця дивідендів салоніцьких Бенедетті від трієстських обсмажчиків кави, викриває шахрайство і, за порадою свого адвоката, домагається позасудового вирішення спору. Деякий час живе в сім’ї Хітерот, чия молода донька Барбара стала її найкращою подругою. Саме Барбара перша засумнівалася в сумі спадку, який Лізетті мав виплатити її опікун Мауро Бенедетті.
Через кілька років по завершенні історії зі спадком, Лізетта опиняється на палубі пароплава «Патрас» в оточенні знайомих слів, якими обмінюються моряки. Судно грецьке. Порт призначення — Салоніки. Епілог дев’яти трієстських років, в яких багато тривоги, одне велике любовне розчарування, декілька фліртів, дружба з Барбарою, повний розрив з опікунами після того, як дізналася, що вони її весь час обкрадали. Утім те, що надає їй впевненості та снаги, — успішний сезон у хорі опери Театра Верді. Їй навіть пообіцяли повний ангажемент, але перед тим, як розпочати нове життя, вона повинна поставити крапку на попередньому.
Після закінчення війни вона опинилася в іншій державі, нікуди не виїжджаючи з Трієста, так само як і її рідні Салоніки напередодні великої світової катастрофи опинилися в межах нових кордонів, під іншим прапором. Навіть не підозрює, що константою її життя стане подорож державами, які народжуватимуться і зникатимуть. За вісім десятиліть вона збере справжню колекцію документів: реєстрацій на проживання, посвідчень особи, довіреностей, трудових та медичних книжок, дозволів, заповітів, паспортів. І буде, як і її батько, байдужа до стягів і гімнів, завжди запитуючи, чому фото суверенів не є розміром з поштову марку.
«Не можна нікого відпускати без відповідного запису про від’їзд», — казав батько.
