Після вулиць Салонік Відень був великою тишею. Батькові листи довгі та вичерпні. Після молодотурецької революції Салоніки вирували, як вулкан. На всі боки — вибухи, бунти, атентати. Подалі від Балкан напередодні війн. Татове бажання її вберегти. На підставі професії гостей і тривалості їхнього перебування він передбачав, які часи настають, тож казав, що готується щось набагато серйозніше, ніж оті всі болгарські та македонські терористи, які кілька років перед тим грабували банки, підкидали бомби в готелі та на судна.
Готель був батьковою церквою. Все життя вів якусь свою статистику. У «Ксенодохіон Егнатіа» зупинялися переважно торговці й морські агенти, які тижнями, іноді й місяцями, за вигідними цінами жили в просторих кімнатах готелю, перед тим, як оселитися в Солуні назавжди. Багатші винаймали по кілька кімнат, привозили сім’ї, у готелі вели свої справи.
Ціле століття вмістилося в книгах «Ксенодохіон Егнатіа» ще від часу першої реєстрації — під іменем Albergo Benedetti. Історія приїздів і від’їздів. Цей простір за рецепцією Лізетта упізнає в тісній кабіні другого класу пароплава «Патрас». На мініатюрному столику лежить повідомлення, що в Пулі з’явиться супутниця, яка розділить із нею каюту.
Але перед Пулою — Ровінь. Прощаючись із Барбарою, вона обіцяла, що буде на палубі, коли підпливатимуть до нього, щоб не пропустити острів Святого Андрія, той рай сім’ї Хітеротів, де Барбара та її мама бувають дедалі частіше, і де збираються оселитися постійно; і її запрошують приєднатися до них. Згодом від стюарда дізнається, що судно пропливає далеко від берега. Єдине, що вона побачить з моря — дзвінницю ровінського кафедрального собору.
«Перед новою реєстрацією потрібно знятися з попередньої. Як і в готелі», — так сказала Барбарі при від’їзді.
Ось вона в тій мандрівці, в яку стільки разів вирушала подумки, коли на перших шпальтах, поряд із новинами з фронту, зустрічала ім'я свого рідного міста. Не спить ночами. Її переслідують картини згарищ. У напівсні привиджуються німі обличчя батька та матері. Мов примари, витають над руїнами. Коли на день її повноліття завершилася Велика війна, Лізетта склала план від’їзду до Салонік. Тим часом, завдяки Барбарі та адвокатові сім’ї Хітерот, з’ясовується, що опікуни її надурили, привласнивши дивіденди татового молодшого брата, який із жінкою та дітьми теж загинув у пожежі.
