Після трьох ночей на пароплаві вона врешті лягла в широке, м’яке ліжко. Втім довго не могла заснути. Гойдався не пароплав, а все місто. Весь час її переслідували ті німі стражденні обличчя з чубуками й діти, які не плачуть і не сміються.
Паніка охоплювала її перед стінами міських канцелярій, кадастрів і відомств, коли наступного дня вона вирушила до архівів, намагаючись дістатися до інформації про постраждалих у пожежі шість років тому. Наступні два тижні зустрічала лише нелюб’язних службовців. Потрібно було їм добряче підмастити, аби ті змилостивилися й підказали їй, звідки розпочати пошуки. Попервах потрібно було найняти доброго адвоката. Тут вони відразу йшли назустріч і пропонували за додаткову винагороду знайти, кого треба. Чому вона чекала шість років?
Вона з підозрою ставиться до всіх отих корумпованих чиновників. Не могла впізнати себе у греках з Анатолії. Вона за батьком — італійська єврейка, за мамою — гречанка з домішкою турецької крові; пам’ятала Салоніки, які зникли, коли пішли їхні турки та їхні євреї.
Місто потерпає від орди, місто роз’їдає орду, повторює подумки татові слова. Тому орда мстить і руйнує міста.
Але ті нещасні греки з Анатолії, з малоазійських міст, які розгублено блукають Салоніками, не орда, сказав їй одного вечора старий адміністратор готелю «Брістоль». Їх прогнали так само, як і салоніцьких турків. Їх вигнали зі своїх турецьких міст, і тепер вони блукають якимись чужими Салоніками.
Цвинтарі перенесли. Деякі переорали. Слідів немає.
Лише мармурова плита, на якій написано, що на цьому місці поховані неідентифіковані жертви пожежі 18 серпня 1917 року.
Лізетта стоїть увечері на балконі готельного номера й палить. Прислуховується до звуків і вуличного гамору. Чує сирени пароплавів, які випливають із порту й вивозять до Туреччини тисячі мусульман, що того літа прибули з Македонії.
Дивиться на долоню, пригадує слова Матильди.
В останній день на пароплаві, коли вони обходили Пелопоннес, Матильда довго розповідала про свого коханця графа Мілевського, який мріяв перетворити острів Катаріна на справжній туристичний рай. Цьому завадив барон Хітерот із сусіднього острова Святого Андрія. Вдався до численних інтриг, щоб викинути з гри конкурента, пресвітлого графа Мілевського! Чому? Через ревнощі! Кароль Ігнаціє Корвін Мілевський дворянин не відучора, як Хітерот, підкреслювала Матильда, він не отримав свого дворянського титулу наказом царя, він походить із сім’ї, рід якої налічує століття.
