Тоді Лізетта каже, що Барбара Хітерот — її найкраща подруга, що вони планують оселитися на острові. Матильда на кілька хвилин втрачає дар мови. Потім каже, що в такому випадку вони будуть сусідами, бо вона час від часу живе на Катаріні, допомагає графові впорядковувати колекцію мистецьких предметів і старих монет. Лізетта нагадує Матильді, що вона обов'язково завітає по пляшечку трояндової водички, яку та їй обіцяла.
І ось вона вже у квітні у Пулі, де гостює Театр Верді з «Істрійським весіллям» Смареллі.
Під час першого тижня в Салоніках Лізетта жодного разу не побачила на вулиці, ресторані чи терасі кав’ярні обличчя, в якому б упізнала якусь особу з минулих часів. Коли в поліції поцікавилася даними однолітків, яких пам’ятала за іменем і прізвищем, їй сказали, що таких не зареєстровано. Архіви не повні, більшість знищила пожежа. Багато людей після війни виїхало.
Підійшовши до музичної школи на вулиці Пускура, марно чекала, аби з глибини будівлі долинув звук фортепіано, скрипки, гобоя чи якась арія. З вікон на поверсі на неї німо дивилися ті самі примари, що й з будівель на причалі. Від сторожа дізналася, що школу ще під час війни перетворили на стаціонар для біженців.
Залишилася зовсім без опертя. Без свого міста. Без географії. Того вечора йде у нічний бар «Аттика». Там познайомиться зі скрипалем Андрієм, білявим росіянином, який у Салоніках уже рік чекає на документи до Америки. Переспить із ним у кімнаті над баром і лише в полудень повернеться до готелю. Йшла у вечірній сукенці, заблукана нічна птаха. Не звертала увагу на зухвалі погляди та коментарі. Подумки весь час із мамою. Їхня остання зустріч у Відні. Питає її, як так все трапилося. Чому завжди вищі сили? Три роки не бачила Салонік. Доки вони відпочиватимуть влітку на австрійських курортах? Смердючі карінтійські озера не можуть замінити їй Егейське море. А татові довгі листи — Салоніки. Добре знає, що відбувається, і що небезпечно приїжджати, всюди бомби й атентати. Наслідки молодотурецької революції тільки починаються. Хай відсидиться у Відні. Тато весь час це повторює. Наступного літа мама візьме на себе опіку над готелем, а він приїде її відвідати. А може, станеться диво, все владнається, і вона приїде до Салонік. Таке диво й справді можливе, думає Лізетта, але не таке, що мама візьме на себе готель, навіть на кілька тижнів.
