воду, у голові досі паморочиться. Я не здатна нормально пересуватися.
Сумніваюся, що подужаю спуститися сходами на другий поверх.
Отже, хай навіть я себе за це ненавиджу, доводиться прийняти
допомогу Енді. Я дозволяю йому звести мене сходами донизу й
протягом усього цього шляху змушена важко спиратися на чоловікову
руку. Коли опиняюся на другому поверсі, то чую, як там, унизу, співає
щось Сесілія. З нею все гаразд. Він її не скривдив. Хвалити бога.
Я не дам йому ще однієї нагоди таке зі мною утнути.
— Тобі треба полежати, — каже Енді серйозно. — Ти погано
почуваєшся.
— Ні, — хрипко видихаю я.
Я хочу до Сесілії. У мене аж руки скімлять, так кортить її обійняти.
— Ти ще надто слабка, — каже він. Можна вирішити, що я оклигую
після важкого грипу, а не намагаюся оговтатися після того, як він дві
доби тримав мене в тій комірці. Він розмовляє зі мною таким тоном, наче це
Що ж, хай там як, він таки має слушність, мені треба прилягти. Ноги
в мене підтинаються з кожним кроком, у голові паморочиться. Тому
дозволяю йому скерувати себе до нашого величезного ліжка, і він
вмощує мене попід ковдрами. Якщо й був якийсь шанс, що я звідси
втечу, то він розвіявся без сліду, щойно я потрапила до ліжка. Після
двох ночей, проведених на лежанці на горищі, враження таке, що я
лежу на хмаринці.
Повіки в мене ніби свинцеві — я не годна опиратися сну. Енді сидить
обіч мене на краю ліжка, пестячи моє волосся.
— Ти просто погано почуваєшся останнім часом, — каже він. — Тобі
потрібна доба, щоб виспатися як слід. Не переймайся через Сесілію. Я
простежу, щоб з нею все було добре.
Голос його такий лагідний і ніжний. Мені починає здаватися, що всі
ті події останніх двох діб я просто вигадала була. Зрештою, він же був
таким хорошим чоловіком. Він що, справді міг замкнути мене в
кімнаті, примусити висмикувати собі волосся? Це зовсім на нього не
схоже. Може, у мене була гарячка й мені примарилося?
Ні. Мені не примарилося. Це все було. Я точно знаю, що це справді
сталося.
— Ненавиджу тебе, — шепочу я.
Енді не звертає на це уваги. Він пестить і надалі моє волосся, допоки
в мене не починають злипатися очі.
— Просто поспи, — каже він лагідно. — Це все, що тобі зараз
потрібно.
РОЗДIЛ СОРОК ДРУГИЙ
Крок четвертий. Як примусити цілий світ вважати тебе божевільною
Прокидаюся через те, що десь віддалік ллється вода.
У мене досі паморочиться в голові, я наче не при собі. Скільки часу
потрібно організму на те, щоб оговтатися після того, як протягом двох
діб він був позбавлений води і їжі? Дивлюся на годинник у себе на
зап’ястку — уже майже полудень.
Тру очі, намагаючись зрозуміти, звідки лунає плюскіт води.
Враження таке, що з ванної, суміжної з нашою спальнею. Двері її
зачинені. Енді що, у душі? Якщо це справді так, мені випала нагода
вибратися звідси, тільки часу обмаль.
Телефон лежить на столику обіч ліжка. Я хапаю його, моє перше
поривання — зателефонувати до поліції й розповісти, що мені заподіяв
Енді. Але ні, із цим доведеться зачекати. Зачекати, поки я не опинюся
подалі від нього.
Ти ба, у телефоні в мене, виявляється, ціла купа повідомлень від
Енді. Либонь, саме звук чергового вхідного повідомлення мене
розбудив. Я передивляюся їх, спантеличено насупившись.
Останнє повідомлення привертає мою увагу. Сесілія. Я не бачила її
вже два дні. Раніше я жодного дня не проводила окремо від неї. Я
навіть на медовий місяць не поїхала, бо не хотіла з нею розлучатися.
Де вона?
Урешті-решт, Енді не залишив би мене на самоті з дочкою, якщо я
спала. Адже не залишив би?
Дивлюся на зачинені двері ванної кімнати. Хто там, усередині? Я
припустила була, що то Енді, але цього не може бути. Він же надсилав
ті свої повідомлення з роботи! Чи це я сама випадково забула
закрутити кран? Можливо, я прокидалася, ходила в туалет і забула
вимкнути воду? Зважаючи на те, у якому я була стані, це більш ніж
імовірно.
Скидаю ковдру. Руки мої дуже бліді, ще й трусяться. Намагаюся
звестися, але це виявляється з біса важко. Хай навіть я попила й
перепочила, почуваюся досі просто жахливо. Доводиться триматися за
ліжко, щоб зіп’ястися на ноги. Не впевнена, що мені стане сил
дістатися ванної кімнати.
