На виході з франшизи її уже чекають. Чоловік посміхається, не без іронії, ледь помітно кланяється, аби привернути її увагу. Виглядає це досить кумедно, але пробувши деякий час у товаристві Дядечка Енцо, вона стримується і не регоче йому просто в лице, а лише відвертається і пирхає.
— Y. Т., у мене для тебе є робота.
— Я зайнята, маю інші доставки.
— Брешеш як дихаєш, — схвалює чоловік. — Бачила химеру? Він підключився до комп’ютера РадиКС, ще коли ми говорили, а тому ми точно знаємо, шо ніякої роботи в тебе зараз нема.
— А ще я не можу приймати замовлення у клієнта. Тільки через центральний комутатор. Номер на 1-800.
— Господи Боже, я, по-твоєму, геть тупий? — ображається чолов’яга.
Y. Т. зупиняється, озирається, нарешті дивиться на нього. Високий, стрункий. Чорний костюм, чорне волосся. І трохи перекошене скляне око.
— Що з оком?
— Льодоруб, Байонна, 1985, — відповідає. — Іще запитання?
— Звиняйте, дядьку, я ж просто спитала.
— Давай до справи. Моя голова, як ти могла помітити, росте не зовсім зі сраки, тому я знаю, що всі кур’єри проходять через диспетчерський комутатор на 1-800. Ми не любимо номерів на 1-800 і диспетчерів. Так уже склалося. Ми любимо вести справи напряму, по-старому. Наприклад, на день народження своєї мами я не беру слухавки і не набираю 1-800-МАМЦЯ. Я йду до неї і цьомаю в щічку, розумієш? От, а в цьому випадку нам потрібна саме ти.
— Чому?
— Бо ми пиздець як кайфуємо від співпраці з нарваними пісюхами, які пхають носа в чужі справи. Словом, наша химера вже під’єдналася до диспетчерського комп’ютера РадиКС.
Чоловік зі скляним оком повертається, правильніше сказати, повертає голову так само як сова, і киває химері. За секунду озивається телефон Y. Т.
— Телефон, бляха, візьми, — командує Око.
— Що? — кидає вона у телефон.
Комп’ютерний голос повідомляє, що вона має забрати вантаж у парку Ґріффіта і доставити його до франшизи «Райські брами преподобного Вейна» у Ван-Найсі.
— Якщо вам треба доставити щось із точки А в точку Б, чого самі не відвезете? — цікавиться Y. Т. — Киньте посилку в один зі своїх «Лінкольнів», та й по всьому.
— Бо в цьому випадку посилка нам не належить, а люди в точках А і Б... ну, ми з ними не в найкращих стосунках, і це взаємно.
— Ви хочете, щоб я щось украла, — припускає Y. Т.
Чоловіка зі скляним оком це зачепило, вразило до глибини душі.
— Ні, ні, ні. Дитино, чи ти з дуба впала? Ми ж Мафія. І якби нам треба було щось украсти, ми б уже знали, як це зробити, второпала? Для крадіжки нам не потрібна допомога п’ятнадцятирічки, тут радше йдеться про спецоперацію.
— Шпигунські фокуси. — Це вже Інфа.
— Ага. Шпигунські фокуси, — повторює чоловік таким тоном, ніби намагається когось насмішити. — І ця операція вигорить, тільки якщо у нас буде кур’єр, готовий нам трохи підсобити.
— То вся ця фігня з Дядечком Енцо була фейковою, — висновує Y. Т. — Ви просто хотіли зацікавити кур’єра.
— Ой-вей, ви тільки послухайте! — вигукує мафіозі, щиро вражений. — Так, ясне діло, ми все це зробили тупо для того, аби п’ятнадцятилітнє дівча офігіло. Слухай, лялю, на світі мільйони кур’єрів, яким ми могли б забашляти за цю операцію, але ще раз кажу, ми спинилися на тобі, бо в тебе з нами особливі стосунки.
— І чого вам від мене треба?
— Того, що ти завжди й робиш. Їдь у парк Ґріффіта і забери посилку.
— І все?
— Так. А потім відвези посилку. Але зроби нам послугу і їдь по 1-5, окей?
— Не найкраща дорога...
— Ну, нічого не вдієш.
— Ладоньки.
— А тепер пішли, виведемо тебе з цього пекла.
Іноді, якщо вітер попутний, якщо вдається втрапити в повітряну пазуху, яку залишає позад себе вісімнадцятиколісна фура на повному ходу, до машини навіть не треба чіплятися. Розріджене повітря засмоктує тебе, як потужний пилотяг, так можна їхати хоч і цілий день. Але якщо облажаєшся, можеш випадково опинитися на зустрічній смузі, просто перед кавалькадою вантажівок. Віддатися силі авто нічим не краще — тебе засмокче просто під болотники, і від тебе залишиться підливка для підшипників, і ніхто ні про що навіть не дізнається. Це називається Чарівний Пилотяг — він нагадує Y. Т. Її життя, яким воно стало після доленосної нічної пригоди з піцою Хіро Протагоніста.
Вона вилітає на фривей Сан-Дієґо, і її гарпун не хибить — вдається добряче прискоритися навіть від найлегшої, найгівнянішої пластиково-алюмінієвої китайської малолітражки. Люди не наважуються класти їй палець до рота, вона виборола своє місце на дорозі.
Тепер вона капець яка заклопотана, частину роботи доведеться скидати Стерву. Іноді, суто для укладання важливих ділових угод, їм доведеться чекінитися в мотелі — саме так роблять справжні бізнесмени. Останнім часом Y. Т. намагалася навчити Стерво робити їй масаж, але Стерво ніколи не опускається нижче лопаток, завжди зривається і входить у роль Містера Мачо. Власне, це доволі мило. Не варто вимагати від життя неможливого.
