На сусідній смузі бульвару рух трохи кращий, тож Y. Т. в’їжджає на майданчик із надлишковою інерцією, намотує ще кілька кіл навколо франшизи, скидаючи швидкість. На такому гладенькому покритті важко втриматися від спокуси пролетіти на швидкості, а якщо подивитися трішки дорослішим поглядом — непогано б розвідати ситуацію, ознайомитись із довколишнім середовищем. Y. Т. дізнається, що ця парковка сполучена з парковкою сусідньої франшизи Chop Shop («Перетворимо будь-яку тачку на ГОТІВКУ за лічені хвилини»), яка, своєю чергою, вливається в парковку сусіднього ТЦ. Вправний трешер, мабуть, може проїхати від Л. А. до Нью-Йорка, не виїжджаючи з паркінґів.
Подекуди парковка ляскає і скрипить. Глянувши під колеса, вона помічає, що за франшизою, біля смітника, асфальт усіяний маленькими скляними пробірками — щось подібне минулого вечора роздивлявся Пискун. Вони валяються під ногами, як недопалки біля входу в бар. Під п’ятками коліс її борда пробірки ляскають і деренчать.
Під дверима стоїть черга, всі чекають можливости потрапити всередину, але Y. Т. чергу ігнорує і просто заходить.
Передпокій «Райських брам», звісно, нічим не відрізняється від інших передпокоїв. Ряд оббитих вінілом стільців, на яких віряни можуть зачекати, поки оголосять їхній номер, у кожному кутку — великий вазон, та ще столик, захаращений допотопними журналами. Дитячий куточок, де дітки можуть збавити час, беручи участь в уявних космічних битвах за допомогою дешевого пластику. Стійка рецепції «під дерево» трохи скидається на залишки інтер’єру старої церкви. За стійкою стоїть товстенька теличка випускного класу, біляве волосся кольору кухонних помиїв аж кричить про те, що над ним збиткувалися не без участи плойки, блакитні з металевим полиском тіні гладенько накладені, рівний шар червоної штукатурки вкриває пухкі драглисті щоки, а поверх футболки накинуто якусь пародію на комжу[46].
Коли Y. Т. заходить досередини, то потрапляє саме на процес оплати. Дівуля одразу бачить Y. Т., але жодна тека на три кільця, яка тільки є на білім світі, не дозволяє працівникові відволікатися чи змінювати діяльність під час оплати.
Y. Т., опинившись у безвиході, зітхає і схрещує руки на грудях, щоб якомога промовистіше продемонструвати своє нетерпіння. У будь-якому іншому закладі вона б уже здійняла бучу і взяла рецепцію штурмом, наче тут їй власна франшиза, але ж це, хай йому чорт, церква.
Уздовж стійки тягнеться стелаж, заставлений релігійними брошурами: книжки безкоштовні, пожертви благословляються. Кілька слотів на стелажі займає відомий бестселер Преподобного Вейна «Як Америку врятували від комунізму: Елвіс убиває Кеннеді».
Вона дістає конверт, якого чоловік зі скляним оком запхав їй у кишеню. Конверт, на жаль, не настільки пухкий, щоб у ньому була купа готівки.
Усередині — півдесятка знімків. На всіх — Дядечко Енцо. На широкому підковоподібному під’їзді великого будинку, значно більшого, ніж будь-який із тих, які Y. Т. доводилось бачити на власні очі. Стоїть на скейті. Чи падає зі скейта? Або їде, хоч і дуже-дуже повільно, широко розвівши руки, за ним женуться знервовані охоронці.
Світлини загорнуті в аркуш паперу. На аркуші написано: «Y. Т., дякую за допомогу. Як ти можеш бачити з цих фото, я сам намагався підготуватися для завдання, але потрібно значно більше практики. Твій друг Дядечко Енцо».
Y. Т. загортає світлини так само, як розгортала, повертає у кишеню і, притлумивши усмішку, повертається до справи.
Дівчина в комжі досі приймає оплату. Плату вносить кремезна іспаномовна жінка в помаранчевому платті.
Дівуля щось друкує на комп’ютері, відвідувачка ляскає карткою «Віза» об вівтар із фальшивого дерева; звук такий, наче хто стрельнув із гвинтівки. Підчепивши її дюймовими нігтями, дівуля підбирає картку — ця складна операція з негарантованим результатом навіває Y. Т. думку про комах, коли ті вилуплюються з яєць. Дівуля вершить таїнство, чітко вивіреним рухом руки проводячи карткою через електромагнітний слот, ніби зриває завісу, передає квитанцію, бурмоче, що потрібен підпис і робочий номер телефону. З тим самим успіхом вона може говорити латиною, але все нормально, ця клієнтка знайома з літургією, вона ставить підпис і вписує номер іще до того, як слова злітають із вуст.
Тепер черга тільки за Голосом із Небес, але в наш час комп’ютери і засоби зв’язку з біса добрі, тому зазвичай на верифікацію йде щонайбільше кілька секунд. Маленька машинка пищить код підтвердження операції, із маленьких динаміків співають янгольські хори, а тоді широкі перламутрові двері в задній частині кімнати велично прочиняються.
— Дякую вам за пожертву, — бурмоче дівчина, зліплюючи слова у єдиний склад.
