У «Чорному сонці» людно, здебільшого від азіатів, зокрема численних представників бомбейської кіноіндустрії, які позирають одне на одного, погладжують чорні вуса, намагаються з’ясувати, який ультражорстокий екшн будуть показувати у Персеполісі наступного року. Там зараз ніч. Хіро — один із небагатьох американців у тому закладі.
Уздовж задньої стіни бару тягнуться приватні кімнати — від маленьких кабінок тет-а-тет до великих конференц-холів, де на зустріч може зібратися ціла зграя аватарів. Хуаніта чекає Хіро в найменшій. Її аватар виглядає достоту так само, як і справжня Хуаніта — все чесно, жодних спроб приховати перші натяки на павутинку в кутиках великих чорних очей, а лискуча коса настільки деталізована, що Хіро бачить, як окремі пасма розбивають світло на крихітні веселки.
— Я у Да5ида вдома. А ти де?
— Я в літаку, так що зв’язок може зникати.
— Сюди летиш?
— Взагалі-то, в Ореґон.
— Портленд?
— Асторія.
— Якого ж милого ти оце зараз надумала податися в Асторію, штат Ореґон?
Хуаніта глибоко вдихає, тоді нерівно видихає.
— Якщо я скажу, ми посваримося.
— Що чути про Да5ида?
— Усе те саме.
— Діагноз?
Зітхає, здається втомленою.
— Не буде ніякого діагнозу. Проблема з програмним забезпеченням, а не з апаратним.
— Тобто?
— Вони проганяють усі основні тести. КТ, ЯМР-спектроскопія, ПЕТ, ЕЕГ. Все добре. З його мозком усе гаразд — апаратне забезпечення справне.
— Але мозок запустив неправильну програму?
— Щось отруїло його програмне забезпечення. Вчора увечері в Да5идовій голові стався збій — снігопад.
— Ти хочеш сказати, що це психологічна проблема?
— Вона за межами всіх усталений категорій. Це новий феномен. Хоча, власне, і дуже старий.
— Воно з ним сталося спонтанно чи як?
— Це ти скажи, — відповідає вона. — Ти ж був там учора. Що сталося після того, як я пішла?
— Він узяв гіперкартку «Снігопаду», яку Ворон дав йому біля входу в «Сонце».
— Бляха. От мудло!
— Хто мудло? Ворон чи Да5ид?
— Да5ид. Я ж його попереджала.
— Він його юзнув. — Хіро намагається описати Бренді з магічним сувоєм. — Тоді в нього почалися проблеми з комп’ютером, і його кікнули.
— Цю частину я чула, тому й викликала парамедиків.
— Я не бачу зв’язку між крашем у Да5ида і викликом швидкої.
— На сувої Бренді була не випадкова статика, він транслював величезну кількість цифрової інформації в бінарному коді. Ця інформація йшла просто в оптичний нерв Да5ида, а нерв, зрештою, частина його мозку: якщо вдивлятися людині в зіниці, побачиш термінал мозку.
— Да5ид не комп’ютер, він не читає бінарного коду.
— Він хакер, його робота зав’язана на бінарному коді, і вміння його читати впаяне в мозок на рівні глибинних структур. Він чутливий до такої форми передачі інформації. І ти також, хлопчику.
— Про яку інформацію мова?
— Кепські новини. Метавірус. Атомна бомба інформаційної війни — вірус, що змушує будь-яку систему інфікувати себе новими вірусами.
— І це його підчепив Да5ид?
— Так.
— А я чому не захворів?
— Ти стояв надто далеко. Роздільна здатність очей не дозволила прочитати бітового масиву. Він має бути просто перед тобою.
— Я про це подумаю, — мовить Хіро. — Але в мене є ще одне запитання. Ворон розповсюджує наркоту — в реальності, яка, серед іншого, називається «Снігопад». Що воно таке?
— Це не наркотик. Вони роблять так, щоб це нагадувало наркотик на вигляд і за ефектом, щоб його хотіли вживати. Бодяжать кокаїном і ще дечим.
— І що ж це, як не наркотик?
— Хімічно виділена сироватка крові, яку беруть в інфікованих метавірусом людей. Ще один спосіб поширювати інфекцію.
— А хто її поширює?
— Приватна церква Л. Боба Райфа, там усі інфіковані.
Хіро ховає обличчя в долонях. Насправді він нічого не обмірковує — просто дозволяє думці борсатися в черепі, аж поки вона сама не вирішить зупинитися.
— Хвилинку, Хуаніто. Ти вже визначся. Ця штука, цей «Снігопад» — вірус, наркотик чи релігія?
Хуаніта знизує плечима.
— А яка різниця?
Такі слова з вуст Хуаніти не допомагають Хіро повернутися в русло розмови.
— І це кажеш ти? Ти ж сама вірянка.
— Не скидай усі релігії на одну купу.
— Вибач.
— Віра є у кожного. У нас ніби вбудовані у клітини мозку релігійні рецептори чи щось таке, і ми чіпляємося за що завгодно, що може заповнити цю нішу. І от релігія свого часу була, по суті, вірусною — такий собі фрагмент інформації, що займався самореплікацією в людському мозку і переходив від однієї людини до іншої. Так було колись, і, на жаль, зараз усе відбувається точно так само. Було кілька спроб визволити нас з тенет примітивної, ірраціональної релігії. Першу спробу зробив Енкі[47] десь чотири тисячі років тому. Другу — гебрейські вчені у восьмому столітті до Різдва Христового, коли Сарґон II[48] напав і вигнав їх із рідного дому[49], але там, зрештою, все закінчилося звичайним фарисейством. Іще до однієї спроби вдався Ісус — і його вчення завірусилося за п’ятдесят днів після його смерті. Трохи стримувала вірус католицька церква, але зараз ми зіткнулися з великою епідемією, яка почалася в Канзасі 1900 року і відтоді тільки набирала сили.
