Клієнтка тупцяє до подвійних дверей, її манять гіпнотичні органні акорди. Усередині каплиця химерно розфарбована, освітлена почасти люмінесцентним декором на стелі, а почасти — великими лайт-боксами, які імітують вітражні вікна. Найбільший лайт-бокс у формі розповнілої ґотичної арки прибитий до задньої стіни, над вівтарем, і зображає осяйну трійцю: Ісуса, Елвіса і Преподобного Вейна. Ісус — центральна постать. Вірянка ще й десяти кроків не пройшла, а вже гепнулася на коліна посеред нави і зайшлась у глосолялії:
— ар я ан ар іс є на а мір я і са, ве на а мір я a cap я...
Двері знову зачиняються.
— Сєку, — кидає дівчина, дещо знервовано поглядаючи на Y. Т. Вона обходить стійку, зупиняється посеред дитячого майданчика, мимохідь зачепившись ометом комжі за бойовий модуль Ніндзя-воїнів Плоту, і стукає в двері туалету.
— Зайнято! — озивається чоловічий голос по той бік дверей.
— Кур’єрка тут, — пояснює дівчина.
— Зараз вийду, — уже тихіше відказує чоловік.
І справді виходить. Y. Т. не чує ні мелодії очікування, ні «вжик» змійки на ширіньці, ні звуків миття рук. На ньому чорний костюм із колораткою, поверх якого він просто у дверях напинає легку чорну сутану, ноги в чорних черевиках зминають фігурки солдатів і бойових кораблів. Волосся чорне і добре змащене гелем, хіба подекуди змережане сивиною, а на носі біфокали із рудуватим відтінком у тонкій оправі. Шкіра обличчя поцяткована величезними порами.
Коли священник підходить до Y. Т. достатньо близько, щоб вона змогла розгледіти всі ці деталі, вона починає відчувати ще й запах. Це запах Old Spice із міцною ноткою блювоти в подиху. Але не алкогольної блювоти.
— Дай сюди, — кидає чоловік, вихоплюючи в неї алюмінієву валізку.
Y. Т. ніколи не дозволяє так робити.
— Вам треба розписатися, — каже вона, але знає, що вже запізно. Якщо не отримати підпису наперед — усе, гаплик. У тебе немає влади, немає важелів впливу. Ти просто шпана на борді.
Саме тому Y. Т. ніколи не дозволяє виривати посилку зі своїх рук — але ж це священник, заради Бога! Вона такого просто не очікувала. Він вихопив валізу у неї з рук і вже біжить назад до свого офісу.
— Я можу розписатися, — пропонує секретарка. Вона немов налякана. Ба більше, здається, дівуля почувається геть погано.
— Він має зробити це особисто. Преподобний Дейл Т. Торп.
У Y. Т. минає шок, тепер вона біситься. І просто кидається за ним до офісу.
— Туди не можна, — попереджає дівуля, але робить це якось сонно, сумно, ніби все це вже напівзабулося. Y. Т. відчиняє двері.
Преподобний Дейл Т. Торп сидить за столом, перед ним стоїть відчинена алюмінієва валізка. У ній та сама купа дивних речей, яких вона не розуміє і які вона бачила вчора увечері, після історії з Вороном. Здається, ніби преподобний Дейл Т. Торп пристебнув себе до валізки за шию.
Хоча ні, то він просто носить на шиї щось, почеплене на мотузок. Він тримав його під одягом, як Y. Т. — жетони Дядечка Енцо. Тепер він дістав цю штуку і вставив у роз’єм на валізі, виявляється, то ламінована ID-картка зі штрих-кодом.
Ось він витягує картку, відпускає, і вона падає йому на груди. Y. Т. не знає, чи священник помітив її присутність, він клацає по клавіатурі, набирає двома пальцями, пропускає літери, знову набирає.
Усередині алюмінієвої валізки починають гудіти і здригатися мотори та сервоприводи. Преподобний Дейл Т. Торп дістає із жолобка пробірку і вставляє у гніздо біля клавіатури. Вміст пробірки поступово всотується у машину.
Пробірка знову вигулькує назовні, червона пластикова кришечка блимає зернятами червоного світла. У неї вбудовано маленькі світлодіоди, які зараз показують цифри, відлічуючи секунди: 5, 4, 3, 2, 1.
Преподобний Дейл Т. Торп підносить пробірку до лівої ніздрі. Коли світлодіод долічує до нуля, вона починає сичати, наче повітря, що вихоплюється крізь ніпель. Цієї миті преподобний глибоко вдихає, всмоктуючи вміст пробірки в легені. Тоді влучно жбурляє її у смітник.
— Отче? — гукає дівуля. Y. Т. озирається і бачить, як вона спроквола наближається до офісу. — А мені можна? Ну будь ласка.
Преподобний Дейл Т. Торп не відповідає. Він відхиляється на спинку шкіряного обертового крісла і втуплюється в обрамлену неоном рельєфну ікону Елвіса, Елвіса-солдата з ґвинтівкою в руках.
Коли Хіро прокидається, надворі вже полудень, нещадно пече сонце, над головою кружляє птаство, намагаючись розібрати: живий він чи вже помер. Хіро спускається з башточки і, пославши обережність до дідька, випиває три склянки води з лос-анджелеського водогону. Дістає з Да5идового холодильника кілька шматків бекону, кидає в мікрохвильовку. Більшість хлопців генерала Джима вже поїхали, тільки внизу, на під’їзній доріжці, стоїть символічна охорона. Хіро замикає всі двері, які виходять на схил пагорба, — з голови йому ніяк не йде Ворон. Потім сідає за кухонний стіл і вдягає окуляри.
