Нґ наспівує пісеньку. Зі стелі вантажівки витягується роботизована рука, впевнено бере з її долоні ампулу, крутить і ставить перед відеокамерою на торпеді. Надрукована на машинці наліпка лаконічна: «Тестостерон».
— Ха-ха, фальшива тривога. — Вантажівка раптово шарпається і рушає вглиб Мертвої Зони.
— Не хочете розказати, що відбувається? — питає Y. Т. — Раз уже я реально мушу працювати в цьому прикиді?
— Клітинні мембрани, — пояснює Нґ. — Детектор знаходить будь-які хімікати, здатні проникати крізь клітинні мембрани. Тож ми, ясна річ, приблукали до джерела тестостерону. Хибний слід. Дивовижно. Бачиш, наші біохіміки живуть схимницьким життям, вони й подумати не можуть, що на світі є достатньо відбиті люди, щоб вживати гормони замість наркотиків. Дивина та й годі!
Y. Т. усміхається сама до себе. Їй реально подобається жити у світі, де хтось типу Нґ може чудуватися зі стилю життя когось іншого.
— То що шукаємо?
— «Снігопад». А замість нього ми знайшли «Кільце Сімнадцяти».
— «Снігопад» — це наркота, яку продають в маленьких трубочках, — коментує Y. Т. — Я точно знаю. А що таке «Кільце Сімнадцяти»? Один із відбитих рок-гуртів, які нині слухають дітлахи?
— «Снігопад» проникає крізь мембрани мозкових клітин і потрапляє просто в ядро, де зберігається ДНК. Для цього завдання ми розробили детектор, який допоможе знайти в повітрі речовини, здатні проникати крізь стінки клітин, але не врахували, що тут будуть розкидані купи порожніх ампул від тестостерону. Всі стероїди — штучні гормони — мають однакову базову структуру, кільце із сімнадцяти атомів, воно — як чарівний ключ — дозволяє їм проникати крізь стінки клітин. Тому стероїди в людському тілі поводяться настільки потужно і можуть проникати глибоко в клітину, в саме ядро, буквально змінити її функціонал. Загалом кажучи, з детектора толку нема. Партизанський підхід не спрацював, тому повертаємося до початкового плану: ти купуєш «Снігопад» і викидаєш його на вітер.
Останній пункт Y. Т. розуміє не до кінця, але на якийсь час затикається, бо, на її думку, Нґ треба уважніше стежити за дорогою.
За межами тої реально стрьомної місцини Мертва Зона — переважно пустка, поросла сухими поруділими бур’янами і завалена горами металевого непотребу. Де-не-де здіймаються купи різноманітного лайна — вугілля, шлак, кокс, окалина і всяке таке.
Щоразу, повертаючи за ріг, вони натикаються на маленькі овочеві плантації, на яких гнуть спини азіати чи південноамериканці. У Y. Т. складається враження, що Нґ радо їх переїхав би, але останньої миті завжди передумує і круто звертає, щоб об’їхати.
На широкій латці рівної землі якісь іспаномовні чорнюки грають у бейсбол, замість баз використовуючи круглі кришки п’ятдесятип’ятигалонових кеґів. По краях поля запарковано з пів десятка старих чортопхайок з увімкненими фарами — для освітлення. Тут є і бар, обладнаний у старому домі на колесах, підписаний графіті: МЕРТВА ЗОНА. Поруч — ціле поле іржавих залізничних колій, всіяне заблукалими вантажними вагонами, поміж шпалами ростуть мексиканські кактуси. Один із вагонів перетворили на франшизу «Райські брами Преподобного Вейна», і центроамериканці євангельського віросповідання стоять у черзі за спокутою, сурмлять глосолялії перед неоновим Елвісом. Франшиз Храму Нового Водолія у Мертвій Зоні нема.
— Складська зона не така забруднена, як перша локація, — втішає її Нґ. — Тож хай ти не зможеш скористатися протигазом, тобі нічого особливого не загрожує. Єдине — відчуєш запах Холодцю.
Y. Т. не відразу сприймає цей новий феномен: Нґ використовує вуличну назву речовини з контрольованим розповсюдженням.
— Тобто фреону?
— Так. Чоловік, діяльність якого ми тут розслідуємо, горизонтально диверсифікований. Тобто він барижить цілою низкою різних речовин, але починав із фреону. Він найбільший оптовик-ретейлер Холодцю на всьому Західному узбережжі.
Нарешті до Y. Т. доходить. Вантажівка Нґ кондиційована, і там не якийсь безпонтовий кондиціонер із захистом озону, там реальний агрегат, важкий метал, один із надпотужних кондиціонерів Frigidaire, що під час роботи здіймають полярну бурю. І він, певно, жере фреон в незміримих кількостях.
Але, як не крути, цей кондиціонер є частиною тіла Нґ. Y. Т. катається з єдиним у світі фреоновим торчком.
— І ви затарюєтесь Холодцем у цього мужика?
— Затарювався. Але на майбутнє я домовився з деким іншим.
Дехто інший. Мафія.
Вони наближаються до берега. Десятки довгих і вузьких одноповерхових складів паралельними лініями тягнуться до води. З цього боку до всіх їх веде одна дорога. Поміж будівлями пролягли менші доріжки, аж туди, де раніше були причали. Де-не-де валяються покинуті тракторні причепи. Нґ вивертає з під’їзду в невеличкий закапелок, частково схований за старою електростанцією із червоної цегли та стосом проржавілих вантажних контейнерів. Він розвертає вантажівку, так що вона дивиться носом назовні, буцім готується їхати звідси дуже швидко.
— У контейнері перед тобою лежать гроші.
Y. Т. перевіряє бардачок і знаходить товсту паку потертих, засмальцьованих трильйонних купюр. Еди Мізи[56].
