А вона барилася. Я плямкав сухими губами й ігнорував сердите бурчання в животі. Сонця завжди сідають. Треба тільки потерпіти.
Кінець кінцем на землю насунули сутінки, поволі стемніло, і з’явилися перші зорі. У форті внизу загорілося світло, і я почув, як хтось хрипко вигукує військові накази. Тоді нишком наблизився до внутрішнього краю й зазирнув за нього. Уздрів подвір’я, на якому саме тривав якийсь маневр. Солдати марширували туди-сюди невеликими групками, тим часом як офіцери завзято верещали. Зрештою одна групка ввійшла до форту, а друга попрямувала назад, на землі, вздовж широкої портової стіни. Її шлях був рівномірно освітлений. Вогні дедалі меншали вдалині, аж поки на відстані віддаленого берега не щезали з поля зору.
А тоді все світло згасло.
Я лежав, кліпаючи на несподівану пітьму, і не вірив своєму щастю. Невже світло загасили, щоб дати мені змогу спокійно прокрастися на берег? Мабуть, ні. Унизу стояли гармати, і якщо ними збиралися скористатись (а так, схоже, й було), артилеристів не мали засліплювати власні вогні. Гарно мислите, хлопці!
Я зачекав, доки розгледів свій шлях у світлі зірок, а тоді зліз із зовнішньої стіни до огорожі довкола подвір’я, обережно ступив на неї та спустився на кам’яні плити. Єдині у стіні двері були замкнені й мовчазні. Я щодуху кинувся навшпиньки до суходолу. Темне громаддя форту позаду мене зменшилось, і я пішов спокійніше, борючись із бажанням вдоволено засвистати. Ліворуч проступали темні силуети прогулянкових суден. У каютах кількох із них виднілося світло, і з-над води до мене долинав віддалений сміх. Я розслабився й пішов поволі, ступаючи босими ногами по холодному шерехатому каменю. Увесь світ був у моєму розпорядженні, а до безпеки залишалося зовсім небагато.
Відтак я наштовхнувся на металеву огорожу, що перетинала верхню частину портової стіни, — і палючим вогнем спалахнуло все освітлення. Вогні сяяли попереду й позаду, а в світлі, що лилося згори, було видно дротяну огорожу та герметичні металеві двері переді мною.
Я відскочив від дроту, безтямно роззирнувся довкола та щільно притиснувся до стіни, чекаючи, коли залунають постріли.
Але нічого не сталося. Світло вгорі яскраво горіло, порожня портова стіна за мною тягнулася до форту. По той бік бар’єра стіна простягалась аж до складів над бухтою, де в світлі інших вогнів було видно переміщення якоїсь невеличкої групки. І рухалась вона просто до мене.
Мене побачили... чи не помітили в тіні? Мабуть, я активував якусь сигналізацію, що ввімкнула світло та сповістила про мою присутність? Та хай що там сталося, чекати на можливість з’ясувати, що саме, було безглуздо. Тому я швидко поповз до зовнішнього краю стіни, зверненого до океану (я вже наплавався в бухті, красно дякую), та перекинув через нього ноги. Спробував намацати босими пальцями зачіпку в шерехатому камені. Знайшов її й опустився в пітьму. Знову починався приплив, і мої ноги поглинуло море. Наді мною, на стіні, погучнішав тупіт ніг. Піді мною простиралася холодна, чорна та неприваблива вода.
Чому я не залишився тут, поза межами видимості, доки вони не пройшли вгорі?
Щойно така малодушна думка просочилася синапсами мого мозку, я зрозумів, що це дурна ідея. Один спалах ліхтарика — і мене б виявили. Я витерпів упродовж дня таке напруження та зазнав стількох небезпек не для того, щоб мене злапали тепер через страх намокнути. Чи бути з’їденим невидимими монстрами. Тут океан безпечний, інакше ним не дрейфували б увесь день прогулянкові судна.
— Плавунькай, Джиме, плавунькай, — пробурмотів я та ковзнув у море.
Коли вояки дісталися до воріт, я вже відгріб досить далеко від стіни та ладнався негайно пірнути, якщо вони посвітять чимось у мій бік. Вони не посвітили. Я побачив, як один із них відімкнув ворота, а тоді знову замкнув їх після всіх. А тоді вони знову попрямували далі. Аварійно-рятувальна група чи, може, несподівана перевірка, чи ще якийсь інший нецікавий військовий маневр. Я розвернувся та поплив до берега.
Що далі? Наближалися вогні променаду, і моя проблема загострювалася. Як мені, босоногому, змоклому до нитки чужинцеві без крихти знань про цю землю, вийти на берег і прослизнути непоміченим? Очевидно, це зробити нелегко. Між мною та вогнями зринув темний силует. Якийсь корабель. Якийсь порятунок?
Я неквапом поплив між пришвартованими прогулянковими суднами. Мені було видно, що на віддалі окремі з них освітлені, але тут панувала темрява. Чи зайняті вони? Схоже, ні: якщо там були люди, спати їм ще рано. Хотілося сподіватися, що це веселі спортсмени ступили на берег після напруженого дня розваг.
