Я надкусив персик і схвально кивнув, коли його солодкий сік змив у моєму роті післясмак останньої хот-цюці.
— Накажіть солдатам розійтися, сержанте, сховайтеся в тому садку, перерва — десять хвилин.
Коли ми рушили далі, тупіт чобіт перекрило задоволене бурчання в наших животах. Дамба наближалася, так само, як і генераторна станція та будівлі, скупчені біля її підніжжя. Із великих труб щедро лилася вода, а до віддаленого міста тягнулися опори та дроти. Вона мала мирний і працьовитий вигляд. Довкола не було видно нікого. Я подав сигнал про зупинку й послав по унтер-офіцерів.
— Зараз я узагальнено викладу план атаки. Та перед цим оглянемо зброю. Почнемо з вас, перший сержанте.
Той із байдужим виразом обличчя передав мені свою зброю. Я натиснув на кнопку викиду магазина, побачив, що він порожній, зазирнув у так само порожній патронник і віддав зброю. Аналогічно я вчинив з іншими й залишався цілком задоволений собою, поки не дійшов до масивної постаті капрала Аспії. Замість того, щоб віддати мені свою зброю, той притиснув її до грудей навскіс.
— Я можу звільнити вас від огляду, капітане. Вона заряджена.
— Це було зроблено всупереч моєму наказу, колишній капрале. Рядовий, негайно здай мені зброю.
— Вояк без зброї — не вояк, сер, — похмуро сказав Аспія, не ворухнувшись.
— Це правда, — відповів я та перейшов до наступного унтер-офіцера. Краєчком ока помітив, як той роззирається, неначе шукаючи допомоги. Щойно він відвів від мене погляд, я різко викинув назад простягнуту руку й ударив його ребром долоні по шиї. Удар був жорстокий: вояк мав заряджену зброю. Він упав непритомний на землю, і я вихопив зброю з його безвольних рук, а тоді одну за одною повикидав обойми в багнюку.
— Сержанте Бло, посадіть цю людину до командної машини, під варту та арешт.
— Вартовий має бути озброєний, сер?
— Вартовий має бути озброєний, а зброя заряджена. Варту нестиме лейтенант Геск. А тепер ось наш план атаки.
Вони слухали мовчки, вражені тим, який я швидкий на розправу. Мені було соромно за малодушно завданий удар, але я не бажав їм цього показувати. Хай краще в когось одного болітиме шия, ніж стрілятимуть рушниці та вбиватимуть людей. Я міг не сумніватися, що Мортон не натискатиме на спусковий гачок, а ще мені стало набагато краще на душі, бо він тимчасово перестав плутатися під ногами. Я призначив цілі для кожного взводу, та головну будівлю залишив собі.
— Отже, ось він. Поставте своїх бійців у позицію, а тоді звітуйте мені. Коли все буде зроблено, я проникну й захоплю апаратну залу. А тепер виходьте.
Моя смілива маленька армія розпорошилася, виконуючи атаку відповідно до наказів. Бійці мчали вперед по кілька душ одразу, прикриваючи один одного. За кілька хвилин почали звертатися по радіо унтер-офіцери. Цілі досягнуто, жодного спротиву, ще нікого не бачили. Тепер справа була за мною. З першим сержантом і його взводом за спиною я рішучо піднявся сходами генераторної станції й розчахнув двері. Вони відчинилися просто в машинну залу. Там крутилися турбіни, оберталися генератори, а в полі зору не було жодної людини.
— Повністю автоматизована, — промовив сержант.
— Схоже на те. Знайдімо апаратну залу.
Коли ми побігли коридором, напруження зросло. Я був дуже радий, що заряджена зброя тільки в мене. Я тримав пістолет у руці, та не знімав його із запобіжника, бо не збирався тиснути на спусковий гачок: це був реквізит, що мав підбадьорити солдатів.
— Там хтось є, капітане. Дивіться!
Солдат показував на двері з морозного скла. За ними промайнув, а потім зник чоловічий силует.
— Так, ось і все, вперед, за мною!
Я глибоко вдихнув, а тоді рвонув на себе двері. Заскочив досередини й почув, як за мною ввійшов взвод. Сивочолий чоловік стояв перед пультом керування, постукуючи по якійсь шкалі.
— Ne faru nenion! — вигукнув я. — Vi estas kaptito. Manoj en la aeron!
— Як цікаво, — озвався він, розвертаючись, і всміхнувся. — Чужинці, що спілкуються чужою мовою. Вітаю, чужинці, вітаю на Белльґаррікській генераторній станції номер один.
— Я вас розумію! — промовив я. — Ви розмовляєте діалектом нижньоінглійської, як у нас на Біт О’Хевен.
— Не можу сказати, що чув про цю місцину. У вас дивний акцент, але мова однозначно та сама.
— Що він торочить? — запитав перший сержант. — Ви знаєте його говірку?
— Так. Вивчив її в школі. — Це було правдою. — Він вітає нас із прибуттям сюди.
— Тут ще хтось є?
— Добре запитання. Поставлю його йому.
— Звісно, є й інші працівники, та вони точно сплять. Змінні робітники. Неодмінно розкажіть мені більше про себе та своїх друзів. Мене звати Штірнер. А вас?
Я почав відповідати, та зупинив себе. Так війни не ведуть.
— Моє ім’я не має значення: я прийшов повідомити вас, що тепер цю планету контролюють збройні сили Невенкебли. Ви не постраждаєте, якщо співпрацюватимете з нами.
Я переклав ці слова есперанто, щоб мої солдати знали, що відбувається. І звелів сержантові розповісти про змінних робітників. Ґречно зачекавши, коли я закінчу, Штірнер заговорив.
— Це все дуже захопливо, сер! Збройні сили, кажете? Це, певно, означає «зброя». Ви якраз несете із собою зброю?
