Шануй батька і матір свою, особливо там, кудити пішов, покинувши їх назавжди,там молочні ріки, кисільні там береги,золоті корови, срібні роги,ходять по небу, по колу двадцять чотири зорі,де коровай ось такої ширини, як їли царі ввечері.Потонеш в річці —будеш плисти в молоці парному,Помреш – поховають тебе не в землі,у киселі заварному.Будеш живий – потихеньку розжовувати коровай,всі виживають якось, і ти – виживай.Тільки випливе з молока багряна рибонька-Бог,повернеться, покаже тобі перловий, лускатий бік,вдарить хвостом в молоко, освітить твою душу лицем,скаже: гарний, хороший, а бачив ти Матір з Отцем?На тому чи на цьому світі, там або тутсидять у темряві, лоєву свічечку бережуть,колискову пісню тчуть,тебе, небого, ждуть.Пора тобі стати дитиною, ходити пішки під стіл, молодцем,вичісувати комах густим роговим гребінцем,і жертовний Агнець буде стояти тут, на столі,і триватимуть дні твої на землі, і ночі – в землі.<p>♦ ♦ ♦</p>Як між сторінок перетворюють квіти в гербарій,як потрапляє Слово Боже під коментарій,так зникає мова в глибині канцелярій.Так вона на площі лежить, зім’ятамозолистою рукою державного мату,так совість тріщить під вагою компромату.Так кісткою в горлі застряє російське слово,неспроможне впоратися з натиском умислу злого,мова дала слабину – не судіть її строго.Ми її не вберегли, ми здали її на потребубез’язиким мешканцям старого Еребу,тому й мовчимо, лице звертаючи догори просто неба.<p>Томанер-хор</p>Хор хлопчиків існує дев’ятсот років.Хлопчики дорослішали, ставалибюргерами, воїнами, католиками,протестантами, фашистами —чого не трапляється з хлопчиками?Хлопчики вмирали.Але хор хлопчиків не постарів і не помер,хлоп’ячі голоси чисті,хлопчики співають злагоджено,хор хлопчиків ніколи не станевійськовим підрозділом.Добре бути хором хлопчиків,краще, ніж хлопчикомз добрими вокальними даними.Сила в колективі, як казалиу минулі радянські часи в НДР,дивно, навіть в ці часихор хлопчиків продовжував співатихорали Баха, наче й не було нічого.<p>♦ ♦ ♦</p>не працюйте містком між берегами,що розходяться не утримуйте парупо дорозі до розлучення залишайтеся ворогамине залишайте слідів щоб віддалити каруховайте та не ридайте вода тече і відносить сльозице як вода з-під крану солонуватанічого приспіє зима ударять морозиі сани по льоду покотять туди де чекає розплатай дзвіночок гримить під дугою дар якогось валдаяй візник співає тужливо крізь морозний серпанокі річка під льодом здригнеться як здригається таяверба, і вороги задихнуться в обіймах й нарешті прийде світанок.<p>♦ ♦ ♦</p>
