кожен ставиться до свого гріхаяк до домашнього улюбленця,алехтось пишається ним,водить його помитого й розчесаногобілого й пухнастогохтось розуміючи його небезпекуводить гріх на короткій смичів наморднику і строгому нашийникухтось тримає його у дворі на ланцюзіі нікому не показуєале всі можуть чути гавкіт та гарчанняхтось б’є його і тримає впроголодьале від цього гріх стає злішим і навіть лютішимвибачте за байку<p>Радониця</p>*Допоможіть, люди добрі,новонароджений параліч, люди добрі!Смаглявий юнак сидить, схрестившиатрофовані ноги,і твердить, як заведений:Допоможіть, люди добрі,новонароджений параліч, люди добрі!*Христос Воскрес, Галино Миколаївно!Квола, схожа на птаха, вірніше пташинку,найпевніше – на синичку або горобчика,вона повернулася в 1946 році з Парижана землю батьків.З нею нічого не сталося,як не дивно, чого не можна сказатипро її чоловіка, який невдовзі померпід час короткого проміжкуміж допитами в НКВС.Вона захоплено розповідала мені про те,що на всеношній благословлялине тільки Касперівською, але і Казанською.Пізніше я дізнався від неї,що Казанську ікону, цей Покров землі Руської,як назвав її святийІнокентій Борисов,вкрав, розщепив та спаливякийсь руський мужик,дорогоцінний оклад продав,а гроші пропив.Я ще тоді подумав – добре, що це зробивне юдей, а саме руський, й не дивнощо країна залишилася без Покрову, без захисту.Галина Миколаївна…Вона перша поцілувала менезі словами «Христос Воскрес!»,коли дізналася, що я нарешті прийнявсвяте хрещення.Ми удвох з Жоржем читали над нею псалми вночі,гортаючи сторінки старообрядницької рукописної книгипочатку дев’ятнадцятого сторіччя,чомусь ця деталь нам здавалася важливою.*Допоможіть, люди добрі,новонароджений параліч, люди добрі!*Христос Воскрес, Оленко,моя дорогоцінна навіжена кума.Як-то ти попросила, щоб япроводив тебе пізно ввечері,по дорозі ми щось співали,наскільки пам’ятається – «Дванадцять розбійників».Потім ти запропонувала мені зайти до тебе.І я зайшов до тебе, і увійшов в тебе,і це був страшний гріх – сподобитися куми хрестової,але з іншого боку, якщо згадати Гоголя,«а кому яке діло, що кума з кумом сиділа»,стає не так страшно.І де ті роки? І де наш похресник?Бог простить мені наш гріх,як напевно вже пробачив тобі.Адже це було тільки раз у житті,всього лише раз.<p>♦ ♦ ♦</p>
