У Святвечір вони виповзають з усіх кутів,придивляються до людей край накритих столів,дивляться і міркують – непоганий улов, теплий хлів,стадо грішників на мільярди пустих голів!Тиха ніч, дика ніч, сніжна місяця білизнакрізь розірвані хмари наче більмо страшна,бісам несть числа, а в безодні немає дна.Хвилями йде пітьма, нас накриває вона…У Святвечір вони виповзають зі шпар, із сулій,підповзають до столу, просять: ану, господарю, лий!Тобі нас не жаль, то бодай себе пожалій,Христос уже був, пішов, а днесь – гряде Водолій.– Хто такий Водолій? – питає господар, наливає повний стакан.Вуса, сорочка вишивана, добрий на хутрі жупан.Певна річ – в астрології телепень дідуган.Бо й навіщо йому? Вип'є – й буде сам собі пан.Тиха ніч, дика ніч, сніжна безвість – густа, пуста,йде гармонійка по селу, прославляє Бога-Христа.Вся загорнута у фольгу, зірка зблисла – немов золота,Ніч мине, все повернеться у свої береги, на свої вуста.Сонце Правди засяяло – і святкує сонцеворот.Йде із церкви господар, щирить чорний беззубий рот.Приятель потойбічний чекає на нього при брамі, тяжкий кивот.Дідько? Ангел? Хіба його розбереш у цій марноті марнот?<p>♦ ♦ ♦</p>У яку би прірву не западали зимові дні,яка би доля нас не чекала десь там на дні,хоч як би з ніг не збивались люди від біганинипо магазинах, як би не сяяли в них вітрини,як би не блискотів кольорових вогнів потік,тиждень мине – і загаснуть вони на рік.Та наразі нікому про це не хочеться чути,треба щось докупити, треба ялинку десь роздобути,накрити святковий стіл, нарізати ковбаси,а злидні й хвороби – Господи, о, збережи і спаси!Ніхто не лежить і не стогне у Вечір Святий, себто днесь,на скорботному ложі у реанімації десь,не привозить страждальців «швидка допомога»до лікарні, не лежить на кушетці жінка убога,і лікар зі стетоскопом не стежить за відблиском фар у вікній не думає: «Господи! В Тебе є милосердя – чи ні?Хтось хворіє і мучиться, а дістається мені».Стовпотворіння народів біля входу в універсам,так ніби янголи, звиклі до неба, знудились там,і несуть одне одному дари земні в паперовихпакетах і згортках, так ніби Новонароджений самвітає з себе із власним Різдвом, і в п'ятиповерховихбетонних будинках немає місця болю, ремству й сльозам.<p>♦ ♦ ♦</p>
