Радіє Господній пророк Ісайя, страх як радіє,ходить по краю хмари, зупинитись не вміє.«Яко отроча народилось нам, син явився нам».Замовкає та озирається, а чому – не знає сам.Ангели волають: «Різдво Твоє, Христе Боже!»то на Брейгеля, то на Ван Ейка схоже.Усюди мороз, на вулиці і по шкірі, авжеж,все як і раніше, всюди одне й те ж,Марія – тонка, прозора, товстий Ірод ковтає вино.Шкода, нема маляра – перенести на полотно.Спів на хорах і на криласі. Дзвонять – з усіх дзвіниць.Хтось небезпечно хворий, хтось не розуміє ниць.Хтось перед смертю каявся, а хтось лише пітнів.Хтось когось підірвав. А хтось – тільки хотів.Дивно, що Град Господній досі не спорожнів!Хтось ридає в розпачі. Хтось вигукує в гніві.А Ісайя радіє, бо Син народився – Діваприйшла до Віфлеєму і народила синка,а подруги їй говорили, що буде донька,ось вийде заміж, онуків тобі принесе,всіх порадує, нікого на землі не спасе.А Марія знала, що народить сина, Ісуса.Рід людський вигукує: «Ось тепер-то я і спасуся!»Ось тепер свобода, живу – роблю, що побажаю,бо Син відкрив усім нам брами до Раю,Тілом – в землю, душею – до Господа полечу,Якщо потрібно грошей, то я сплачу.Є прощення жертві і кату запалим свічу.Особливо жертві – жертва більш винна за ката.Хмара тепла, як між рам здвоєних вата,пересипана блискітками і осколками скляних куль,будиночків, шишок або звіряток, загиблих від куль,все, що розбите в минулому, протягом всіх сторіч…Зозуля в ходиках ляскає крилами, каже: ку-ку, Свята Ніч!А Марія думає: «Що мені ці царі, з жахливими їх дарами,що січень з дитячими святами, ялинками, молитвами та постами,що мені безсмертний Небесний Батько з незліченними світами».Лише зірка сяє, визначаючи Божі родини,і, зірці назустріч, Немовля світиться зсередини.<p>♦ ♦ ♦</p>
