Сюжет Різдва постійний. Інша справа – пейзаж.Північний він, чи південний, сільський, чи міський.Допоможе справі художника неочікуваний персонаж:селянин з в’язкою хмизу, чи озброєний вартовий,замовник-єпископ біля печери в юрбі людській,радісній, що дивується – звідки ажіотаж?А ось і сани їдуть повз розлючений сніговій,сумну пісню співає ямщик, замерзаючи у санях,солдати вперед багнетами йдуть в свій останній бій,а ось і іншого немовлятку заколисує мама – спи, хороший мій!А ось до ешафоту у возі везе юдея лях…Ось зеків конвой веде – крок у бік ступити не смій.Крок в сторону від Різдва – і скільки різних людей!Війна і розбій, торгівля – славетний товар повій.Ось піонерські краватки на шиях радянських дітей.Ось пролетарій іде до свободи через запій,Ось грішник іде до Спасіння на стежці вузький,до Спасіння немає широких шляхів, то ж йди, мерщій!Крок набік – бачиш долю такою, якою була,яка є і буде – природа людей не нова.Але крок до Різдва – і бачиш все те ж – осла і вола,над яслами хмарка янгольського тепла,в яслах Слово Господнє, і що нам людські слова?І в небі Зірка, що всіх нас кудись вела.<p>♦ ♦ ♦</p>Грудень рухається до Різдва. Привітання давноотримані і відправлені. Казками повне кіно.Чайковський і Гендель царюють. «Щедрик» набрид мені.З туги випадаємо в свято, з свята – в думи сумні.Дні темні на кожен рік, що в небуття іде.Рятує вино. П’янюга хитається, не впаде.Ніхто не загрожує, а все ж людина тремтить.Все дорожчає, щоб подешевшати вмить…Те ж стосовно людей, час сплатити борги,руйнуються знаки пошани. Озираючись навкруги,бачиш вимучені усмішки, чуєш веселий спів,потім нічого не бачиш, але чуєш: «корпоратив,точно поки що не знаю, якийсь там ресторан».Ялинки на кожному розі. «Лускунчик» – на весь екран.Щедрик дзижчить, Тане вогкий сніг…Радуйся, Іроде! Схоже, ти переміг.<p>♦ ♦ ♦</p>
