царі маги астрономи в золотих коронахна слонах верблюдах конях і в ослів на спинахнемовлята при матусях на масивних тронахпастушки а в них ягнятка рядком на колінаха на небі зірка ясна подарунок Синув ній трикутників є вісім (більше і не треба)дівчина із чорнобровим стоять біля тинувсі ми ходимо під Богом дуже просто небапіднебесно і з любов'ю з «притопом-прихлопом»в морі хаосу нічного темно буде з намищо робити тріє царі з вашим телескопоміз ослами між верблюдів з кіньми і слонамиіз колядками вертепом витоптана стежкаскрипка плаче а не грає шлягери всесвітнідівчина два милі вушка і одна сережкадруга впала в сніг глибокий знайдеться у квітні<p>♦ ♦ ♦</p>Стоять перед Іродом астрономи, царі – чорнокнижні люди,бо все відбувається так достоту, як провіщали пророки.Питають: де новонароджений Цар Юдеї, і як усе тепер буде?Кажуть: ми побачили зірку на Сході – й сюди спрямували кроки.І зірка провадила нас; ми ішли поклонитися цьому Малятку —і прийшли аж в Єрусалим, і благали, щоб нас пропустили до пана,але зірка нас привела, славний Іроде, в твій палац для початку —та ми бачимо тут не царя, а вбивцю, злого тирана.Ми вгадали недобрі думки попід золотою короною,ми побачили серце гниле і прокажену совість,в цім палаці Дитя буде чорним янголом чи вороноюбілою, так чи інакше – це тяжка, невесела повість.Цей світ потопає у злочинах – у прірву впав неймовірну,він і під Сонцем Правди живе, наче в пекла безодні.А ми для Дитятка несемо золото, ладан і смирну,бо Він царюватиме, навіть вмерши, – Бог, Син Господній.Трьом царям-звіздарям Ірод каже: «Отож шукайтеце Дитя, розшукайте за всяку ціну, ще й не помалу!Вам дадуть поїсти-попити – і в дорогу чимдуж рушайте!Я і сам поклонюсь Немовляті – ох, я зроблю це досконало.Я такий, що я не помилую ані Бога, ані тварини,попри жах в очах матерів і шаленого відчаю крики,буде брязкіт мечів, плач Рахилі, в якої не стане дитини, —найсолодша, приємна музика в волохатих вухах владики».<p>Сталіна не було</p><p>♦ ♦ ♦</p>Сталіна не було. Була комп’ютерна зла програма.Освенцима не було. Був комплект смугастих піжам.Будь-який портрет володаря – позолочена рама,наповнена фантазіями і страхами городян.Будь-яка війна поміщається на площині телеекрану.У жилах героїв тече червоний томатний сік.В’язниць не було. Охоронцям виносили догану —з дитячого пістолета стріляли у скроню – клік!Самогубства не було. Лише клацання тихе пістона.Усі міста – декорації. Де ж актори? Де глядачі?Не буває тиші. Буває відсутність плачу і стогону.Світ впав під машину часу. Заборонений він. Мовчи!
