тіло лежить на продавленому матраціпопільничка на черевіцигарка в зубахпопіл на підборіддіна стелі вкритий тріщинамияк на пошарпаному екраніу клубному кінозалірозгортається картинапрожитого життягидко дивитисяжиття очі б моїтебе не бачилипродираєшся крізь тебеяк крізьзарості бур’янівлінь виполотиа квіточок і травичкиніколи не хотілося<p>Біографія</p>Жив у багатоповерхівці. Працював у багатотиражці.Ходив в тій же сорочці, їздив в малолітражці.Любив кіно – Фелліні, Антоніоні, Пінк Флойд «Стіна»плюс якийсь радянський фільм про німецького шпигуна.Був одружений. Але дружина на дивані з газетою.Крутився магнітофон з однією й тією ж касетою.Вівальді – концерт. Бах – токата і фуга.З дружиною в них була не любов, а туга.Її дратувала безглуздість. Його дратувала манірність.За браком грошей вони зберігали вірність.Через брак друзів ворогів вони шанували.Говорили тільки про ціни. Але більше все ж таки мовчали.Він думав – мовчання є великий світильник.Так писав Григорій Палама для ченців твердих і сильних.Він був у своєму роді чернець. Іноді він тягнувся до Параклету.Але частіше писав замітки у заводську газету.<p>♦ ♦ ♦</p>Моїми вчителями були діти, чиї отцібули розстріляні при Сталіні комуністи,рідко хто просто вбитий.Дивно, що були комуністами й оці,їх порив – головою в прірву – був щирий і несамовитий.І вони були віддані партії до упору.Були солістами на тлі загального хору.Не озираючись, бачили світлі далі – що буде далі?не знімали медалей, що до ювілею дали.Союз розпався. Вони партквитки зберігалиПід шаром пилу. Почесні грамоти купкою на столах лежали.Вони були людьми похилого віку з долею ось такою.Вони біля вікна сиділи, підперши підборіддя рукою.Вони виходили з гастрономів з кошиками брудними.Вони навчали мене, і я був вивчений ними.І мої друзі осягали ази наукиі по перилах з’їжджали, сиділи на зборах обов’язкових…Мої друзі здебільшого були онукирозстріляних при Сталіні партпрацівників і військових.<p>Ми</p>
