Господи, це Тебе виводили, коли розсвітало,на галявину біля табору. Тобі давали лопатуі наказали – копати. Тайгове літо цвіло-розквітало.Ти придивлявся до автоматав руках конвойного. Смерть приходить без стуку.Ти, звичайно боявся, але не подавав знаку.Тобі говорили: «Суко,буду стріляти тебе так само довго, як ти копаєш, собако!Починаючи з ноги і вище. Розумієш рускає слово?»Як не зрозуміти! Ти не вчора народився.Стиснув держак лопати, підняв раптовоі вломив йому в череп. І конвойний звалився.Тебе не спіймали. Або шукати не стали.Сховався в скиту, де жила старовірка старенька…Все одно Ти помер раніше, ніж помер Сталін.Набагато раніше. Потім воскрес. Ось Євангелія коротенька.<p>♦ ♦ ♦</p>Штандарти фюрера кинуто до стіни Мавзолею.Червоною площею Жуков на білому скаче коні.Сталін стоїть на трибуні, без жалю височить над землею.Сталін махає рукою. Сталін тішиться день при дні.Спочатку – братання із ворогом. Згодом – смерть батальйонамина підступах до столиці. Одначе, в кінці кінців,наші батьки по площі проходять поротно колонами.Ми дивились парад по «ящику», ми радіємо за батьків.Ти поглянь – вже і свято призначили. І плівку реставрували.Можна дивитись кіно із Жуковим; в шані й Сталін, здається, тепер.Гунявий, бровастий Льонька стане маршалом. Це – чимало.У перспективі далекій історії – ніхто не врятує СРСР.Скільки б не нести вінків до Кремля, смерть просвічуючи рентгеном,Все однаково нашим праправнукам – їм насилля змикає вуста.Це було б щось на кшталт перемоги Рима над Карфагеном:Свято можна не раз відзначати, але в грудях залишиться – німота.Заглядаємо ув Історію як у вікна батьківських спалень.Задихається Мати-Вітчизна верхи на батьку-вождеві, мов на жеребці.Прекрасно, що є телевізор. І що є задоволений Сталін.Весело і прекрасно Жуков катається верхи. Епоха гоїть рубці.<p>♦ ♦ ♦</p>
