Ми думали: Керенський і Ульянов – усі свої люди.Той – зітлів в еміграції, той – вік в мавзолеї буде.Тепер довідались: німець, єврей, чуваш.Ми думали – росіянин, симбірський, наш.Ми думали – він малюк кучерявий в зірочці п’ятикутнійабо лисий гранітний засновник вітчизни могутній,або той гімназист – з латині п’ятак, із Закону – п’ятак,хоче щастя нам, а якого – не зрозуміти ніяк.Ми думали – Волга впадає в Каспійське море,знати не знали про смерть у голодоморі,ми ж бо думали – чесний Дзержинський керує чесним ЧКпід проводом кучерявого хлопчика.Ми ж бо думали, раз на життя пошлють в санаторій,колони та сходи на тлі мальовничих просторів,кисневі ванни, сестричка (балакати з нею не слід!),з очима вівчарки, що напала на слід.Ми ж бо думали, всі помремо, але наше велике ділобуде нетлінним і висохлим, немов тіло,що дивилось за обрій, й бачило щось в далині…як нас тряхануло – не прийти до тями мені!Ми ж бо думали Русь жива, приростає Сибіром, в гіршому разі – Україною,казахською широчінню, силіконовою долиною,ще й горою біблійною – як там її – Арарат.Думали – брат, а він і не рад, і не брат.Вийшли на площу, а там – той же дідусь з гранітумахає рукою, усміхається, каже: фініталя комедіа, завіса, до виходу подають таксі,ошатні пари сідають, роз’їжджаються по Русі.<p>Соцреалізм</p>Доярка тримає в руках груди коров’ячого вимені.Шахтар стискає в руках молоток відбійний.Цвіте-розцвітає підприємство чийогось імені.Їде по полю танк – швидкий та надійний.До ноги прикордонника ласкаво тулиться вівчарка,паралельно в нічну даль вискаливши вузьку морду.Перед кінцем кварталу – повсюдно запарка,але симфонія рухається до заключного акорду.Розпластав диригент над оркестром руки, як шуліка – крила.Балерини – білі пачки й ніжки криві трошки.За вічний мир на смертний бій летить ескадрилья.Рожевощокий хлопчина їсть манну кашку з ложки.Рости великий з дорогою душею, з куркульським обрізом,з наймитською ненавистю, з мужицькою хитрецою,з загартованою сталлю, з індустріальним залізом,з українським салом і з єврейською мацою.Рости великий і сильний, як пріснопам’ятний Голем.Омивай глиняні ніжки в тазі з китайським драконом.Ходи по чистому полю брудному босим і голим,і рідна земля на кожен твій крок відгукнеться стогоном.<p>♦ ♦ ♦</p>
