— Так, — знову смикнув підборіддям Саксон, — бо чоловіки мають право знати, яка вона насправді. Я вийшов із нужника, а тут вона — чекає на мене. Підпила… вона бухає як та риба… і каже, шоб я відчепився від неї, а я такий: «Ти шо собі думаєш, шо ти як твій батя? І можеш всім казати, шо їм можна, шо не можна?» А вона: «Якшо мова про мого батю, то тобі кінець, якшо я йому розповім, шо ти ходиш патякаєш про церкву, ти собі не уявляєш, з ким зв’язуєшся». А я їй на те, шо досить брехати, а вона як почала мене в плече кулаком гамселити, — Саксон несвідомо підняв руку, показуючи, куди саме била Абіґейл, — і така: «У них є пушки…»
— Вона сказала, що церква має вогнепальну зброю?
— Так, а тоді: «Вони щойно вбили хлопа, який забагато про них патякав, тож краще не зли мене», — а я їй: «А шо твої пожежники і поліція скажуть, коли взнають, шо ти мені погрожувала?» У мене на неї компромату купа, якшо вона хоче гратися в такі ігри, — на одному диханні провадив Саксон, — а ти ж знаєш, шо вони в тій церкві роблять? Злягаються між собою весь час? Оце так її виховали, але якшо їй то не подобалося, то чого вона і далі шо не ніч, то під іншого лягає? Іноді аж із двома зра…
— Вона справді бачила вогнепальну зброю на Чапмен-Фарм?
— Так, вона бачила довбане знаряддя убивства, але не повідомила…
— Те, з чого вбили Кевіна Пірбрайта, вона бачити не могла. Його застрелили з моделі, якої в ті часи ще не існувало.
На мить охолонувши, Саксон все ж заперечив:
— Але вона погрожувала, шо мене застрелять!
— Якщо вважаєш, що то серйозна погроза, звернися до поліції. Як на мене, це більше схоже на спробу жінки відстрашити чоловіка, який не розуміє слова «ні», але там це можуть сприйняти інакше.
Страйк думав, що розуміє, які думки розгортаються за поглядом карих очиць Саксона. Іноді люди, захоплені якоюсь нав’язливою образою, починали виливати свій гнів та кривди, і раптом якась дещиця самоусвідомлення у них чула ці слова ніби збоку, і людина раптом розуміла, що не здається такою вже безневинною ображеною та адекватною, як сама собі думала.
— А може, я й піду до сраної поліції, — заявив Саксон, підводячись.
— Нехай щастить із тим, — відповів Страйк, і собі встаючи. — А я тим часом, може, подзвоню Абіґейл і пораджу знайти орендаря, який не розказує своєму друзяці, що вона кричить уві сні.
Саксон — можливо, зваживши на те, наскільки Страйк за нього вищий — тільки загарчав:
— Якшо оце так ти в біса ставишся…
— Дякую, що зайшов, — відповів Страйк і відчинив для нього двері до приймальні.
Саксон бундючно пройшов повз Пат і ляснув по собі скляними дверима.
— Не довіряю я чоловікам із такими свинячими очицями, — каркнула офісна менеджерка.
— Йому і справді не варто довіряти, — відповів Страйк, — але справа не у свинячих очицях.
— Що він хотів?
— Помститися, — коротко відповів Страйк.
Він повернувся до кабінету, сів за партнерський стіл і зазирнув до нечисленних нотаток, які зробив під час розмови з Саксоном. «Пол Дрейпер — травма мозку? Смерть у газетах? Зброя на Чапмен-Фарм?»
Повагавшись і вирішивши, що це єдиний надійний спосіб отримати швидкі результати, він узяв мобільний і натиснув номер Раяна Мерфі.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
За останній час на Чапмен-Фарм трапилося кілька речей, через які всередині у Робін паразитом звивалася тривога.
Однією справою було в безпеці офісу казати Страйкові, що вона не боїться примусу до незахищеного сексу з вірянами чоловічої статі, але зовсім іншою виявилася двогодинна лекція про духовне єднання у підвалі під садибою, протягом якої всі жінки радо кивали, погоджуючись із тим, що «плоть неважлива, важливий тільки дух» (тепер Робін знала, звідки Пенні Браун взяла цю фразу).
— Ми виступаємо проти, — промовляв зі сцени Тайо, — матеріалістичного власництва. Жодна людина не є власником іншої і не повинна створювати жодних рамок, контролю та обмежень для інших. Це неминуче відбувається у плотських зносинах — скорочено ПЗ — що спираються на інстинкт власництва. ПЗ матеріалістичні за визначенням. Вони прославляють фізичну зовнішність і неминуче утискають природу учасників, проте бульбашковий світ возвеличує їх, особливо в обгортці таких матеріалістичних атрибутів, як власність, шлюб і так звана нуклеарна сім’я.
Сексуальне бажання не повинне сприйматися як щось ганебне. Це природна, здорова потреба. Ми погоджуємося з індуїстами у тому, що гарно прожите життя передбачає серед іншого «каму» — чуттєву насолоду. Але що чистіший дух, то менше його вабить зовнішня привабливість і то більше — внутрішня добрість та істинність. Коли два духи перебувають у гармонії — коли вони відчувають у собі божественні вібрації — духовне єднання відбувається природним чином і є прекрасним. Тіло, яке підпорядковується духу, фізично демонструє і направляє духовну єдність, яку відчувають ті, хто вийшов за межі матеріалістичних пут.
