Стрімка могила полностью

— Ні, — відказав Рейні, опускаючи рукав.

— Ти впевнений?

— Упевнений.

— Я питаю, — сказав Страйк, дістаючи з внутрішньої кишені куртку кілька полароїдів із тих, що Робін знайшла на Чапмен-Фарм, — бо подумав, що на місці цього диявола колись міг бути череп.

Він виклав перед Рейні дві фотографії. На одній високий худий чоловік із татуюванням черепа проникав у повненьку чорняву дівчину, а на іншій содомізував меншого чоловіка, чиє коротке скуйовджене волосся могло належати Полові Дрейперу. Чоло Рейні заблищало в різкому світлі ламп під стелею.

— Це не я.

— Впевнений? — спитав Страйк. — Бо, як на мене, це пояснює кошмари про свиней переконливіше, ніж поганий запах.

Спітнілий та зблідлий Рейні так різко відштовхнув від себе фото, що одне з них упало на підлогу. Страйк підняв його і сховав обидва до кишені.

— Цей дух, якого ти бачив, — почав він, — який він був? Рейні мовчав.

— Ти знав, що тепер на Чапмен-Фарм регулярно з’являється Дайю? — спитав Страйк. — Її називають Утопленою…

Рейні раптом схопився на ноги. Якби пластиковий стілець та стіл не були прикручені до підлоги, він би їх перекинув.

— Агов! — гукнув найближчий охоронець, але Рейні вже поспішав до дверей, що вели назад до в’язниці. До нього підійшли інші охоронці і вивели. І в’язні, і їхні гості почали обертатися, коли Рейні помчав геть, але швидко повернулися до своїх розмов, щоб не гаяти безцінні хвилини.

Страйк зустрів погляд здорованя за сусіднім столом. Той поставив німе питання. Страйк непомітним жестом відповів заперечно. Нові побиття не змусять Джордана Рейні співпрацювати. У цьому Страйк був певен. Він уже бачив переляканих чоловіків, які боялися чогось більше за фізичний біль. Питання полягало в тому, що саме настільки лякало Джордана Рейні, що він ладен був зустрітися з найжорстокішим тюремним правосуддям, лише б не говорити про це?

На полегшення Робін, наступний лист від Страйка пропонував рішення для задачі пожертвувати гроші УГЦ.

«Я говорив із Коліном Еденсором, він готовий виділити на донацію тисячу фунтів. Візьми у них реквізити, і ми зробимо переказ».

Тож наступного ранку Робін попросила про аудієнцію з Мадзу в садибі.

— Я хочу передати церкві гроші, — пояснила вона суворій жінці, яка наглядала за її карою на кухні.

— Добре. Іди тепер, до сніданку, — відповіла жінка і вперше усміхнулася Робін. Рада втекти від сопуху вареної локшини та куркуми, Робін скинула фартуха і вийшла.

Червневий день був похмурий, але коли Робін ішла через порожнє подвір’я, крізь хмари прорвався сонячний промінь і перетворив фонтан Дайю на діамантовий став. На щастя, Емілі вже не стояла на ящику. Вона лишалася там аж дві доби, і ніхто не зважав на неї, всі ходили повз, ніби вона завжди там була і завжди буде. Робін відчувала подвійне співчуття до Емілі, коли на її штанах з’явилися плями сечі, а брудне обличчя прорізали сліди сліз, але вона поводилася як решта вірян — ніби Емілі була невидима.

Також на Чапмен-Фарм була відсутня ще одна людина, від чого жити стало легше: це був Тайо Вейс, який відбув у центр в Глазго. Зникнення вже звичного страху, що він знову потягне її до «кімнат усамітнення», принесло Робін таке полегшення, що вона навіть почувалася не такою утомленою, хоч і продовжувала виконувати важку фізичну роботу.

Вона опустилася навколішки, звично віддала шану Дайю, а тоді підійшла до подвійних дверей садиби. Тим часом із будинку вийшла Сіта, смаглява немолода жінка з довгою сріблястою косою. В руках у неї був пластиковий пакет із чимсь. Коли вони зустрілися, Робін відчула сморід фекалій.

— Не підкажеш, де кабінет Мадзу? — спитала вона в Сіти.

— В задній частині будинку.

Тож Робін обійшла сходи, пройшла вистеленим червоним килимом коридором із китайськими масками і розписаними панелями і потрапила у самісіньке серце будинку. Проходячи повз кухню, вона відчула пахощі смаженої ягнятини, що різко контрастували з гнітючими міазмами варених овочів із бляшанки у тій кухні, де вона щойно була.

У самісінькому кінці коридору були чорні лаковані двері — зачинені. Наблизившись, Робін почула за ними голоси.

— …етичне питання, авжеж? — казав чоловік, у якому вона майже непомильно впізнала Джайлза Гармона. Він казав, що приїхав на кілька днів, а сам гостював на фермі вже тиждень, і не раз Робін бачила, як він веде до «кімнат усамітнення» котрусь юну дівчину. Гармон, який ніколи не надягав червоний однострій звичайних вірян, зазвичай ходив у джинсах та дорогих на вигляд сорочках. Його кімната в садибі дивилася на подвір’я, і часто можна було бачити, як він сидить за вікном і набирає текст.

Голос Гармона був не такий звучний, як зазвичай. Робін навіть здалося, що вона чує нотки паніки.

Усе, що ми тут робимо, етично, — відповів другий чоловічий голос, і вона негайно впізнала Енді Джова. — Це цілком етичний варіант. Не забувай, що він не відчуває так, як ми. В цьому тілі немає душі.