— Ти це схвалюєш? — спитав у когось Гармон.
Цілковито, відповіла жінка, у якій Робін легко впізнала Бекку Пірбрайт.
— Що ж, як скажеш. Адже він твій…
— Жодного зв’язку тут немає, Джайлзе, — майже сердито від повіла Бекка. — Жодного. Я здивована, що ти взагалі…
— Пробач, пробач, — примирливо відповів Гармон. — Матеріалістичні цінності… мені потрібна медитація. Я впевнений у вашій правоті. Ви, звісно, маєте справу з цією ситуацією значно довше, ніж я.
Робін здалося, що він репетирує свій захист. Вона почула кроки і мала всього кілька секунд, щоб у своїх кросівках безгучно втекти назад коридором, тож коли Гармон вийшов, здавалося, що вона тільки наближається до дверей.
— Мадзу вільна? — спитала Робін. — Мені дозволено звернутися до неї.
— Скоро звільниться, — відповів Гармон. — Почекай, мабуть, тут.
Він пройшов повз неї і почав підніматися сходами. За кілька секунд двері знову прочинилися, і з них вийшли доктор Джов та Бекка.
— Що ти тут робиш, Ровено? — спитала Бекка, і її осяйна усмішка здалася Робін трохи силуваною.
— Я хочу зробити пожертву на церкву, — відповіла Робін. — Мені сказали з цього приводу звернутися до Мадзу.
— О, я зрозуміла. Так, ходи, вона там, — сказала Бекка, показуючи на двері. Вони з Джовом пішли геть, перемовляючись так тихо, що Робін не розчула жодного слова.
Зібравшись, Робін постукала у двері.
— Так, — відповіла Мадзу, і Робін увійшла.
Кабінет, добудований до старої садиби, був такий заставлений, пістрявий і просочений пахощами, що Робін ніби потрапила на східний базар. На полицях стояли цілі когорти статуеток, божеств та ідолів.
На верхівці китайської шафи виднілося велике фото Дайю в золотій рамці, перед яким курився у чаші ароматичний папір й були викладені ласощі та квіти. На якусь мить Робін захопив несподіваний спазм співчуття до Мадзу, яка сиділа перед нею за схожим на Джовів столом із чорного дерева у своїх червоних шатах. Чорне волосся спадало обабіч блідого обличчя, на грудях лежала перламутрова рибинка.
— Ровено, — промовила вона без усмішки, і мить доброти розвіялася без сліду: Робін ніби знову відчула сморід брудної ноги Мадзу, яку вона мусила поцілувати.
— Ем… я хочу пожертвувати церкві гроші.
Якусь мить Мадзу без усмішки приглядалася до неї, а тоді сказала:
— Сядь.
Робін підкорилася. Сідаючи, вона помітила на полиці за спиною Мадзу дещо недоречне: маленький білий освіжувач повітря, невідомо нащо потрібний у цій просоченій пахощами кімнаті.
— Отже, ти вирішила, що хочеш поділитися з нами? — спитала Мадзу, вдивляючись в обличчя Робін своїми різновисокими темними очима.
— Так. Зі мною говорив Тайо, — відповіла Робін, цілком певна, що Мадзу про це знає, — і я багато думала, і так, його правда, я досі не перемогла матеріалізм, і настав час мені довести свою відданість не словом, а ділом.
На довгому білому обличчі з’явилася тонка усмішка.
— Але ти відмовилася від духовного єднання.
— Після Одкровення мені було так погано, я не почувалася гідною, — відповіла Робін. — Але я хочу викорінити фальше «я», дуже хочу. Я знаю, що маю серйозно попрацювати.
— І як ти робитимеш пожертву? Ти не взяла з собою кредитних карток.
Робін відзначила зізнання в тому, що в її шафці порпалися.
— Тереза порадила цього не робити. Тереза моя сестра, вона… вона взагалі не хотіла, щоб я сюди їхала. Вона казала, що УГЦ — секта, — спробувала виправдатися Робін.
— І ти послухалася сестри.
— Ні, просто я їхала сюди з думкою, що просто подивлюся. Я не знала, що залишуся. Якби я знала, як змінюся після Тижня служіння, я б привезла свої карти… але якщо ти дозволиш написати Терезі, я домовлюся про переказ на рахунок церкви. Я хочу пожертвувати тисячу фунтів.
Очі Мадзу ледь помітно розширилися, і Робін зрозуміла, що такої великої пожертви та не чекала.
— Добре, — промовила Мадзу, висуваючи шухляду й беручи звідти ручку, папір та чистий конверт. Також вона виклала перед Робін зразок і картку з реквізитами банківського рахунку УГЦ. — Зроби це просто зараз. На щастя, — додала Мадзу, дістаючи з іншої шухляди зв’язку ключів, — сьогодні вранці тобі прийшов лист від сестри. Я саме збиралася передати його тобі через когось.
Мадзу підійшла до шафки, на якій стояв портрет Дайю, і відчинила її. Робін устигла побачити цілі стоси скріплених гумками конвертів. Мадзу взяла один із них, зачинила шафку і промовила, тримаючи конверт у руках:
— Я повернуся за мить.
Коли за нею зачинилися двері, Робін роззирнулася і помітила в розетці ні до чого не під’єднаний штепсель. Підозрюючи, що в освіжувані повітря схована камера, яка записує кожен її рух, Робін не наважилася його оглядати, але з власного досвіду використання таких пристроїв вирішила, що перед нею ще один засіб прихованого стеження. Мабуть, Мадзу вийшла навмисно для того, щоб дізнатися, що Робін робитиме наодинці, тож вона залишилася сидіти в кріслі і почала переписувати зразок.
Мадзу повернулася за кілька хвилин.
— Ось, — промовила вона, простягаючи Робін її лист.
