Він розумів, чому Шарлотта вдається до таких крайнощів: вона нарешті прийняла, що Страйк не повернеться. Шість років вона вірила, що і в ньому живе той потяг, якого вона не викорінила у собі, і що її краса, вразливість та довга спільна історія знову їх поєднають попри все, що сталося раніше, і попри його рішуче бажання не повертатися. Шарлоттині проникливі осяяння та неймовірна здатність винюхувати слабкі місця завжди були мало не відьомськими. Вона правильно вгадала, що він закоханий у свою партнерку по агенції, і через це піднеслася до нових висот мстивості. Страйк хотів би утішитися, переконуючи себе, що Шарлоттині погрози порожні, але ні: він надто добре її знав. У голові крутилися різноманітні можливі сценарії, одні руйнівніші за інші: що Шарлотта чатуватиме на Робін під її будинком, що Шарлотта вистежить Мерфі, що виконає свою погрозу звернутися до преси.
Він отримав трохи недоброї втіхи у пабі, коли відмовився розповісти Мерфі про ті ганебні речі про нього, які почув від Вордла, а тепер оглядався назад і розумів, що то було небезпечне потурання власній слабкості. Раян Мерфі не відчуватиме жодної солідарності зі Страйком, якщо Шарлотта вирішить йому розповісти, «що таке Страйк насправді», а якщо вона накинеться на нього в пресі, може передати Робін недобре враження.
Минула хвилина чи десять, коли Страйк зрозумів, що так і стоїть над столом Пат, і кожен м’яз в його тілі перенапружений. Офіс у різкому світлі з-під стелі та чорнотою за вікнами здавався дивним, майже чужинним. Виходячи за двері, на склі яких було вигравійовано імена обох партнерів, Страйк мав лиш одну слабку втіху: що Шарлотта ніяк не зможе напасти на Робін, поки та знаходиться на Чапмен-Фарм.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Ідучи до будинку Гітонів у Кромері, вже в машині Страйк дізнався, що Британія проголосувала за вихід із Євросоюзу. Годину послухавши різні коментарі про наслідки цієї події для країни, він вимкнув радіо і далі слухав «Swordfishtrombones» Тома Вейтса.
Він міг би на зворотному шляху забрати останній лист Робін, але натомість доручив це Мідж. Один раз він це вже робив і на власному досвіді дізнався, що людині без ноги непросто перелізти через паркан та колючий дріт, не поранившись і не впавши у кропиву з іншого боку. Тим не менш, він спеціально проїхав повз початок Лайонз-Маут і Чапмен-Фарм, хоч за нормальних обставин і близько б туди не поткнувся. І звісно, Страйка обсіли неприємні спогади, коли він проминув електричні ворота і побачив на обрії ту дивну вежу, схожу на гігантську шахову фігуру; він пригадував, як в одинадцять років думав, що вона якось пов’язана з братами Кровтерами, що то якась сторожова башта, і хоча не знав і близько, що відбувається у будиночках та наметах подалі від очей, внутрішній реєстратор зла змушував його тоді уявляти, що в ній замкнені діти. Той факт, що протягом якоїсь миті Робін була такою близькою і такою недосяжною, геть не покращив Страйкові настрою, і він поїхав геть від Чапмен-Фарм в іще гіршому гуморі, ніж за сніданком, коли всі його думки були про вчорашні погрози Шарлотти.
Його, корнволльця, зазвичай підбадьорювала близькість до океану, але у Кромері Страйка зустріли старі мури й будинки з округлих риняків, які неприємно нагадували про стару садибу на фермі, куди Леда ходила обговорювати політику та філософію, лишаючи дітей без нагляду та захисту.
Він лишив «БМВ» на стоянці в центрі міста і вийшов під затягнуте хмарами небо. Гітони мешкали на Ґарден-стріт, куди можна було дійти пішки. Ближче до узбережжя ця вулиця ставала пішохідною, в кінці в обрамленні старих будинків виднівся квадратик бірюзового океану під сірим небом. Гітони жили на лівому боці вулиці в солідному помешканні з темно-зеленими дверима, які виходили просто на тротуар. Страйк подумав, що це гамірна оселя: між пляжем та крамницями і пабом «Веллінґтон» мали постійно тупотіти відпочивальники.
Коли він постукав у двері — молоточок був зроблений у формі підкови — всередині задзявкотів пес. Двері відчинила жінка років шістдесятьох із коротким сріблястим волоссям і обличчям, що кольором і текстурою нагадувало дублену шкіру. Песик — маленький, пухнастий та білий — був притиснутий до її чималих грудей. На якусь мить Страйкові здалося, що він помилився адресою, бо з-за спини жінки долинали пориви сміху, чутні навіть за дзявкотінням песика.
— Друзі в нас, — усміхнено пояснила жінка. — Всі хочуть із вами пузнайомитись! Чекають не дочекаються.
«Та ви жартуєте».
— Наскільки я розумію, ви…
— Шеллі Гітон, — відповіла жінка і простягнула руку, на якій забрязкотів важкий золотий браслет із підвісками. — Ласкаво прошу! Лен отам із кумпанією. Ай, Діллі, та цить уже!
