Вона нахилилася роздивитися щось чорне — здалося, що то може буде шматок вугілля, але ні; за кілька секунд Робін вирішила, що чорна грудка схожа скоріше на згорілий вузол мотузки. Замість підбирати його, Робін взяла з землі камінчик, який збиралася позначити сьогоднішній день, і саме ховала його у ліфчик, коли непомильний хрускіт галузки під людською ногою змусив її рвучко озирнутися. Між двома деревами край просіки стояв Дзян.
— Дзяне, — силувано засміялася Робін, хоч насправді умить спітніла, — ну ти мене налякав.
— Що ти тут робиш? — недовірливо спитав він.
— Шукаю підвіску Мадзу, — відповіла Робін. Зрештою, її було заскочено, коли вона схилилася, щось виглядаючи на землі.
— Звідки б вона тут узялася? — спитав Дзян. Праве око в нього почало смикатися, і він потер його, ховаючи сіпавку.
— У мене виникло таке дивне відчуття, ніби вона тут, — відповіла Робін, і власний голос здався їй тонким і неприроднім, — тож я пішла перевірити.
— Вирішила погратися в Дайю? — глузливо спитав Дзян, і Робін пригадала, що серед гаданих талантів Утопленої пророчиці було вміння знаходити загублені речі навіть на великій відстані.
— Ні, — відповіла Робін. — Ні, я просто… не знаю… відчула якийсь поклик до лісу. Подумала, може, хтось із дітей міг знайти рибинку, принести сюди й тут загубити.
Вона сама чудово усвідомлювала, як неймовірно це звучить.
— Таке дивне місце, правда? — додала вона, показуючи на коло з пеньків. — Як гадаєш, для чого було це коло? Схоже на мініатюрний Стоунгендж.
— На що? — роздратовано спитав Дзян.
— Це доісторичний монумент, — пояснила Робін. — У Вілтширі.
— Я чудово знаю, що ти задумала, — заявив Дзян, наступаючи на неї.
— Що? — спитала Робін.
— Ти тут мала зустрітися з Емілі.
— Щ… та ні, ні! Нащо б?
— Ви «подруги», авжеж?
— Та я її ледве знаю.
— Тоді на городі ти втрутилася…
— Знаю, але я подумала, що ти її вдариш сапкою.
Дзян наблизився ще на кілька кроків, плутаючись ногами у бур’янах. Густі крони дерев кидали на його обличчя ряботиння тіней. Його око шалено сіпалося. Дзян підняв руку, щоб його сховати.
— Емілі тікає, щоб злягатися, — заявив він.
Уперше Робін почула від члена церкви слово на позначення сексу, відмінне від «духовного єднання».
— Я… нічого про це не знаю.
— Там, назовні, ти була лесбійкою, га?
— Ні, — відповіла Робін.
— То звідки ти знала, де шукати Емілі в Норвічі?
— Я не знала, — відповіла Робін. — Я просто позазирала в усі туалети, які мені трапилися, і в одному знайшла її.
— І в тому туалеті робила з нею оте?
— Ні, — відповіла Робін.
— Тоді чому після Норвіча вона весь час на тебе дивиться?
— Я не помічала, щоб вона на мене дивилася, — збрехала Робін.
Вона не могла зрозуміти, чи Дзян кинув це брудне звинувачення, щоб шокувати та образити її, чи справді вірив у свої слова: він ніколи не справляв на неї враження розумника, хоча зараз показав себе на диво спостережливим. І ніби прочитавши її думки, Дзян сказав:
— Я із заплющеними очима бачу більше, ніж вони усі.
— Можна я дещо спитаю? — мовила Робін. Треба було якось підлестити йому: Дзян потенційно мав схильність до насильства, а її втручання на городі та взаємодія з Емілі, через зникнення якої брат шпетив його цілу дорогу з Норвіча, явно налаштували його вороже проти Робін.
— Що?
— Ти, вочевидь, маєш високий статус у церкві.
Робін знала, що це не так; насправді Дзян не мав влади, хоч і відверто прагнув насаджувати свій обмежений авторитет за всякої нагоди. Він опустив руку, якою ховав уражене сіпавкою око, і відповів:
— Це так.
— Власне, — вела далі Робін, — як вийшло, що ти працюєш значно важче, ніж будь-хто у… — Вона навмисно залишила слова «твоїй сім’ї» висіти в повітрі, а тоді закінчила: —…у твоєму… ну знаєш… високому колі?
— У мене нема фальшивого «я», — відказав Дзян. — Мені того лайна не треба.
Як і сподівалася Робін, це питання його потішило. Вона відчула, як його агресія трохи ущухнула.
— Просто я звернула увагу на те, що ти… ти живеш тим самим життям, яким маємо жити ми. Ти не просто кажеш, а робиш.
На мить вона злякалася, що переборщила, але Дзян розправив плечі, на брудному обличчі зажевріла усмішка.
— Це тому ти не злягаєшся з Тайо? Бо він говорить, а не робить?
— Я не мала на увазі, що Тайо…
— Бо твоя правда, — з новою агресією заявив Дзян. — З нього ЕМ аж лізе, і з Бекки теж. З обох. А я працюю як ніхто.
— Я знаю, — відповіла Робін. — Я помітила. Ти виходиш у всяку погоду, робиш всю роботу на фермі, і при тому ж і доктрину знаєш. Коли ти розповів мені про дітей і матеріалістичне власництво… отоді, коли Вілл розхвилювався через ті біляву малу, пам’ятаєш?.. Мене це справді вразило. Ти мені розкрив очі на те, яка то насправді дивна штука, який аб’юз — оці стосунки батьків і дітей.
— От і добре, — відказав Дзян. Він осмикнув штани. Сіпавка відступила, він майже усміхався. — Добре, що ти це запам’ятала.
— Ти умієш дуже зрозуміло пояснити. Тільки не подумай, — додала Робін, ретельно зображаючи знервованість, — Тайо та Бекка теж добре пояснюють, але вони…
— Тайо хотів її трахнути, — криво усміхнувся Дзян, знову звертаючи на, вочевидь, улюблену тему. — Знала про це?
