Стрімка могила полностью

Робін поспіхом зібрала всі камінчики й сховала у ліфчик, скочила на ноги й побігла до ванної кімнати. Там вона видерлася на раковину, відчинила вікно під стелею, перевірила, чи чистий горизонт, а тоді жбурнула рибинку назовні. Робін зістрибнула на підлогу, стерла сліди своїх ніг із раковини і відкрила воду — і саме вчасно: вона почула, що до спальні заходить група жінок.

— Привіт, — сказала Робін, виходячи з ванної і сподіваючись, що обличчя в неї не дуже червоне.

Вів’єн, яка була серед жінок, не звернула на неї уваги, а натомість наказала групі:

— Всюди шукайте, чуєте? Навіть під матрасами.

— Як рибка могла потрапити під матрас? — спитала Робін у Вів’єн. Її серце досі дико калатало від шоку, спричиненого цим відкриттям.

— Я не знаю, то Бекка так хоче, — роздратовано відповіла Вів’єн.

— А, ясно, — відповіла Робін.

— Допомагати будеш? — спитала Вів’єн, побачивши, що вона зібралася йти.

— Вибач, — відповіла Робін, — Дзян сказав, щоб я допомагала йому.

Вийшовши надвір до Дзяна, вона помітила Бекку, яка з іншого боку фонтану Утопленої пророчиці говорила з доктором Джовом.

— Де шукатимемо? — спитала Робін у Дзяна. Вона не планувала іти по рибку, викинуту в траву; нехай її знайде хтось інший.

— До майстерень, — сказав Дзян, відверто тішачись, що Робін чекає його розпоряджень.

— Чудово, — відповіла Робін.

Коли вони йшли з подвір’я, Робін озирнулася на Бекку і геть не здивувалася, виявивши, що та стежить за нею поглядом.

День у Страйка був вельми напружений.

Скоро по десятій, поки він ішов за Коханчиком і матір’ю клієнта до «Селфріджеса», подзвонив Шпеник. Сподіваючись отримати підтвердження того, що Літтлджон працює на «Паттерсон Інкорпорейтед», Страйк одразу взяв слухавку, заткнувши вільне вухо пальцем, щоб не заважали брязкітлива музика і теревені покупців.

— Привіт, — сказав Страйк, — що в тебе?

— Рейні тут ґиґнути пробував. Подумав, шо тобі буде цікаво.

— Що-що він пробував?

— Оте саме, — відповів Шпеник. — Схопив передоз. Тіки шо дзвонив мій друган із Бедфорда.

— Коли це сталося?

— Кілька днів тому. Срака дурнодупа. Скупив і поховав скільки міг пігулок, а тоді всі разом ковтнув.

— Чорт. Він хоч живий?

— Ше дише. В лікарні. Мій друган каже, був весь жовтий і обриганий, коли його знайшли.

— Хтось знає, нащо він це зробив?

— Так, йому тиждень тому подзвонила його жінка. І він одразу почав купувати все шо найшов, а тоді закинувся.

— Гаразд, — мовив Страйк. — Дяка, що повідомив.

— Нема за шо. Стіки всякого коїться оце.

— Що? А, — відповів Страйк, зрозумівши, що Шпеник говорить про Шарлотту. — Так, трохи є. Слухай, ти там своїм копняка не даси? Мені терміново треба щось на Літтлджона.

Страйк поклав слухавку і рушив за Коханчиком і його пані, згадуючи, яким бачив Рейні востаннє — як той відштовхнув фотографії з голими підлітками у масках свиней, а тоді підвівся, блідий і мокрий, щойно почув про Утоплену пророчицю.

Наступні чотири з половиною години він тягався за своїми об’єктами по універмагу.

— Розкрутив її на кілька костюмів і годинник, — повідомив він Барклею, коли той прийшов його підмінити о третій.

— Не там працюю, — зітхнув Барклей. — От би й мені хтось купиу «ролекса».

— Якщо ти здатен глянути тій жінці у вічі й назвати її красунею, ти заслуговуєш на нього.

Потому Страйк вийшов з універмагу і пішов уздовж Оксфорд-стріт, мріючи про кебаб. Він саме переходив дорогу, коли мобільний знову задзвонив. Цього разу номер був незнайомий.

— Страйк.

— Це я, — сказав жіночий голос.

— Хто «я»? — роздратовано спитав Страйк.

— Біжу. Не сердься тільки. Я знову попросила в Ільзи твій номер. Це серйозно, не кидай слухавку!

— Чого тобі треба?

— Це не телефонна розмова. Ми можемо зустрітися?

Поки Страйк вагався, його штовхнув підліток на скейті, від чого Страйку захотілося дати невихованому засранцю такого ляпаса, щоб аж упав.

— Я на Оксфорд-стріт. Можу за двадцять хвилин зустрітися в «Летючому коні», якщо поквапишся.

— Добре, — відповіла вона і поклала слухавку.

Страйк дійшов до пабу за чверть години, і там на нього вже чекала Біжу, яка сіла за високий столик під скляним склепінням, загорнулася в чорне пальто і тримала в руці склянку, в якій на вигляд була вода. Страйк купив собі пінту, вирішивши, щоб більш ніж заслужив, а тоді приєднався до Біжу за столиком.

— Кажи, — мовив він, не вітаючись.

Біжу роззирнулася, а тоді притишено повідомила:

— Хтось напхав Енді в кабінет жучків. Він думає, що це ти.

— Та бляха-муха, — відказав Страйк, розуміючи, що місячну норму непередбачених проблем та завад уже перевищено. — То якийсь довбаний таблоїд зробив. Або його дружина.

— Я йому те саме сказала, — закивала Біжу, а її яскраві очі наповнилися сльозами, — але він мені не вірить!

— А від мене ти чого хочеш?

— Поговори з ним, — схлипнула вона, — прошу.

— Якщо він тобі не вірить, то якого біса має повірити мені?

— Прошу, Корморане! Я… я вагітна!