— Ні, — відповіла Робін.
— Але з нею пішов Тато Джей, і Тайо стало не можна.
— Ого, — підняла брови Робін, а тоді збрехала: — Мені ж оце й здалося, що між Беккою і Тайо щось є…
— Що, і на це я тобі очі розкрив?
Дзяна, мабуть, нечасто хвалили й мало цінували, бо він тримався вже майже по-дружньому.
— А знаєш, що я в дитинстві завжди робив краще за Тайо? — спитав він у Робін.
— Ні, — відповіла Робін, — що?
— Є така гра, картярська, коли треба розкладати пари і запам’ятовувати картинки, — зі сміховинною гордістю повідомив Дзян. — Я все запам’ятовую, — сказав він, постукавши по скроні брудним нігтем. — І бачу. Бачу значно більше, ніж вони.
— І це помітно, — сказала Робін, тепер маючи єдину мету: вибратися з лісу, поки Дзян налаштований по-дружньому. — Тож… як гадаєш, варто мені шукати рибку тут, чи це дурниця?
Видно було, як Дзяну приємно, що вона спитала його думки.
— Тут ніхто нічого не знайде, — заявив він, окинувши погляд опале листя та галуззя, покручене коріння й латки кропиви.
— Так, твоя правда, — зітхнула Робін. — Я вперше в лісі і навіть не уявляла, що тут такий підлісок.
Вона зробила крок до Дзяна і, на її величезне полегшення, він просто розвернувся і пішов поруч, повертаючись разом із нею на ферму.
— Отам є дерево, — сказав він, показуючи на старий ясень, видимий крізь молодші деревця, — а в ньому дупло, а в дуплі сокира.
— Ого, — відповіла Робін, ретельно запам’ятовуючи розташування дерева.
— Я її там знайшов, як був малий. Більше ніхто цього не знає, — поблажливо розповів Дзян.
— Але що сокира робить всередині дерева?
— Ха, — знову криво всміхнувся Дзян, — то Дайю її туди поклала. Але щоб ні пари з вуст про це!
— Серйозно? — спитала Робін. — Утоплена пророчиця сховала там сокиру?
— Так, — кивнув Дзян.
— Звідки ти знаєш?
— Просто знаю, — відповів Дзян із тим самим самовдоволенням, яке за нагоди демонструвала Шона. — Я все знаю. Я ж тобі казав. Я пильную!
Вони вийшли з лісу й рушили через поле. Робін не забувала час до часу спинятися й ворушити траву, роблячи вигляд, що досі шукає перламутрову рибинку Мадзу, а ще намагалася придумати, як повернути розмову до теми Дайю і не збудити у Дзяна зайвих підозр. Дощ ущухнув, трава поблискувала, мокрі жовтці та кашки сяяли під сонцем, мов емалеві.
— Хочеш, іще дещо розкажу? — спитав Дзян на півшляху до хвіртки на п’ять ґраток.
— Так, — цілком щиро відповіла Робін.
— Просто зараз тут є людина, яка вже була тут дуже давно. Вона повернулася — і тільки я це розумію. — Він скоса глянув на Робін хитрими очима, темними, вузькими.
— Справді? — спитала Робін. — І хто це?
— Ха. Так я тобі й розповів, — відказав Дзян. — Але я пильную за цією людиною.
— Хоч скажи, чоловік то чи жінка, — попросила Робін.
— Ти диви яка цікава, — іще ширше вишкірився Дзян. — Нє, це знатиму тільки я. Смішно, що Тайо та Бекка такі розумні, а нічого не помітили. Я піду просто до Тата Джея, щойно завершу розслідування, — бундючно додав він.
Вони перелізли через хвіртку. Робін буквально горіла від цікавості.
Занавіски найближчої кімнати усамітнення були запнуті, а отже, там хтось був. Робін очікувала, що Дзян скаже щось сороміцьке, але той якось знітився, коли вони проходили повз будиночок.
— Знаєш, чого мені туди не можна? — спитав він, тицяючи за спину брудним пальцем.
— Ні, — відповіла Робін. Приємно було знати, що Дзяну не можна духовно єднатися; вона переймалася, що він сприйме лестощі за сексуальний аванс.
— Тобі ніхто не казав? — з новою підозріливістю спитав Дзян. — Навіть Тайо?
— Ніхто, — відповіла Робін. — Ніхто нічого не казав.
— Це через Джейкоба, — скиснув Дзян. — Але то не я винний, а Луїза. Так каже доктор Джов. І це не повториться.
— А як почувається Джейкоб? — спитала Робін, сподіваючись раз і назавжди розкрити цю таємницю.
— Та щоб я знав, я з ним не бачуся, — відповів Дзян. — Я в тому не винен.
На подвір’ї купа людей так само вишукувала загублену рибинку Мадзу, і на полегшення Робін, її повернення з Дзяном нікого не зацікавило.
— Мені треба в туалет, — сказала вона Дзянові, усміхаючись, щоб він не подумав, ніби вона хоче його здихатись (вона цього і близько не збиралася робити, адже він виявився неочікуваним джерелом цікавих зачіпок). — А тоді пошукаємо ще.
— Так, іди, — кивнув задоволений Дзян.
У безлюдній спальні Робін кинулася до свого ліжка, щоб покласти під матрас новий камінець на позначення ще одного дня, прожитого на Чапмен-Фарм. Але щойно стала навколішки, як побачила, що кілька раніше покладених камінчиків розсипалися на підлогу.
Збентежившись, Робін провела рукою під матрасом і виявила, що там лишився тільки один камінчик. А тоді її пальці торкнулися чогось маленького, плаского, легкого, гладенького. Вона витягнула цей предмет і побачила перлисту рибинку з хитромудрою різьбою.
