— Немає за що вибачитися, — відповів Вейс, простягаючи руку і притягуючи Нолі до себе. — Ми просто домовляємося про одне прекрасне духовне єднання.
— О-о-о, ти та щасливиця, Ровено, тобі дістався Тайо? — сказала Нолі до Робін. — Якби я сама не була в духовному шлюбі…
Нолі та Вейс засміялися. Тайо дозволив собі скривити губи у посмішці.
Дзян просто насупився.
— То ходімо? — сказав Тайо до Робін, міцно беручи її за руку. Його долоня була гаряча і волога.
— Дзяне, — сказав Вейс, — ходи з ними, почекай назовні й потім проведи Артеміду до гуртожитку.
Коли Робін та брати Вейси вже йшли до дверей, Робін почула питання Нолі:
— Чому ти називаєш її Артемідою?
Відповіді Вейса вона не розчула, бо у вітальні знову засміялися.
Ніч була прохолодна та ясна, над головою сяяли численні зірки і тонкий, мов зрізаний ніготь, місяць. Тайо провів Робін до басейну Дайю, де вона стала навколішки між братами Вейсами.
— Утоплена пророчиця благословить тих, хто вклоняється їй. Ем-м… Мені треба до туалету, — заявила Робін, коли підвелася.
— Обійдешся, — відповів Тайо, тягнучи її за собою.
— Треба, — наполягала Робін. — Хочу попісяти.
Вона боялася, що Дзян скаже: «Та ти ж щойно з туалету». Натомість він насупився і мовив до брата:
— Та бляха, хай попісяє.
— Добре, — сказав Тайо. — Тільки швидко.
Робін побігла до гуртожитку. Більшість жінок уже збиралася спати.
Робін проштовхалася до вбиральні. Над раковиною зігнулася Маріон Гакслі, яка чистила зуби.
Одним плавним рухом Робін застрибнула на раковину поруч із Маріон, і та навіть не встигла закричати від подиву, а вона вже відчинила вікно, підтягнулася на високе підвіконня, перекинула ноги на той бік і під крик Маріон: «Що ти робиш?!» — зістрибнула з іншого боку й аж впала від удару об землю. Та за мить Робін уже підвелася і бігла. Вона була така голодна і виснажена, що мала тільки одну перевагу перед братами Вейсами — здатність знаходити дорогу до сліпої плями в темряві. Крізь гупання крові у вухах Робін чула далекі крики. Вона перекинулася через хвіртку на п’ять ґрат і помчала мокрим полем, швидко й нерівно дихаючи — тепер вона була у синьому, синє не так добре видно у темряві, як біле — і в боці кололо так, наче туди встромили меча — але вона прискорилася — тепер вона чула Тайо і Дзяна за спиною.
— Лови її… ЛОВИ!
Робін влетіла у хащу й помчала знайомою стежкою, перестрибуючи через кропиву й коріння, лишаючи позаду знайомі дерева…
І Страйк у «БМВ» побачив, що вона біжить. Відкинувши прилад нічного бачення й схопивши півметрові кусачки, він вибіг із машини. І встиг перекусити три пасма колючки, коли Робін закричала:
— Вони ідуть, ідуть, допоможи мені…
Страйк перехилився через стіну і потягнув її за собою; штани Робін порвалися об рештки дроту, але вона опинилася на дорозі.
Страйк почув, що за нею хтось женеться.
— Скільки їх?
— Двоє… поїхали, швидше, швидше…
— Залазь, — відповів Страйк, штовхаючи її далі, — залазь у машину… НУ Ж БО! — загорлав він, а з гущини дерев саме вигулькнув Тайо Вейс і побіг до постаті, яку бачив перед собою.
Тайо кинувся на детектива, а Страйк розмахнувся важкими металевими кусачками і поцілив просто Тайо у скроню. Той завалився, а постать за ним пригальмувала. Ні перший, ні другий ще не оклигали, а Страйк уже біг до машини. Робін встигла запустити двигун. Вона побачила, що Тайо підводиться, але Страйк був уже в машині. Він ударив п’ятою по педалі газу. Тріумфальний ривок — і ось вони вже мчать геть, і Страйк радіє завершенню довгих днів тривоги, а Робін тремтить і схлипує від полегшення.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Швидше, швидше, швидше, — гарячково просила Робін. — Вони побачать номери на камері…
— Хай бачать, все одно фальшиві, — відповів Страйк.
Він глянув на неї і навіть при тому слабкому світлі жахнувся побаченого. Робін, здавалося, схудла кілограмів на десять, а на обличчі був якийсь набряк і чи то бруд, чи то синець.
— Треба дзвонити в поліцію, — сказала Робін, — там вмирає дитина… Джейкоб, Джейкоб — це хлопчик… вони перестали його годувати. Я цілий день була з ним. Ми мусимо викликати поліцію!
— Подзвонимо, коли доїдемо. Будемо там за п’ять хвилин.
— Де? — стурбувалася Робін.
Вона думала, що вони поїдуть просто до Лондона; хотілося опинитися якомога далі від Чапмен-Фарм, у Лондоні, в безпеці замість божевілля.
— Я орендував кімнату в готелі трохи далі, — сказав Страйк. — Якщо хочеш дзвонити в поліцію, нам потрібний місцевий відділок.
— А що, як вони переслідуватимуть нас? — озирнулася через плече Робін. — Що, як прийдуть нас шукати?
— І нехай, — загарчав Страйк. — Я з величезним задоволенням розіб’ю ще кілька тих довбаних пик.
Але глянувши на Робін знову, він побачив чистий жах.
— Вони не прийдуть, — запевнив він своїм нормальним голосом. — За межами ферми в них немає жодної влади. Вони не можуть тебе забрати.
— Не можуть, — повторила вона не так до нього, як до себе. — Не можуть… таки ні…
