Стрімка могила полностью

— Це Барклей, — сказав Страйк, прочитавши повідомлення. — «Слава сраці», пише.

— О, Сем, — схлипнула Робін, — я його бачила минулого тижня… минулого ж, так? Стояла і дивилася на нього з лісу… треба було йти вже тоді, але мені здавалося, що я мало дізналася… вибач, я весь час плачу, не знаю, чому…

Страйк сів поруч із нею на ліжко і знов обійняв за плечі.

— Вибач, — повторила вона, притискаючись до нього. — Вибач, будь ласка…

— Та годі вибачатися.

— Це… від полегшення… мене замкнули в ящику… і Джейкоб… і Маніфестація, це був просто… — Робін знову ахнула, — …а Лін, що з Лін, ви її знайшли?

— Пат обдзвонила лікарні, але в них її немає, — відповів Страйк, — хіба що її туди поклали під іншим іменем, але…

Його мобільний знову задзижчав.

— Мідж, — повідомив він і прочитав повідомлення вголос: — І «Слава сраці».

Телефон задзижчав утретє.

— Шах. «Слава сраці». Слухай, може, їм словники подарувати на Різдво?

Робін засміялася і зрозуміла, що не може припинити, хай навіть з очей текли сльози.

— Зажди, — сказав Страйк, мобільний якого знову задзижчав. — У нас виняток. Пат пише: «Справді все добре?»

— Ох… я люблю Пат, — сказала Робін, сміх якої знову перетворився на схлипування.

— Їй шістдесят сім, — повідомив Страйк.

— Що — шістдесят сім?

— Я те саме спитав, коли вона сказала. Шістдесят сім років.

— С-серйозно? — спитала Робін.

— Так. Але я її не звільнив. Подумав, що ти на мене розсердишся.

У двері постукали, і Робін аж підскочила, ніби почула постріл. — Це просто твій бренді, — пояснив Страйк, підводячись.

Взявши склянку в люб’язної готельної працівниці, передавши її партнерці і знову сівши на ліжко, Страйк сказав:

— І до інших новин: Літтлджон виявився шпигуном. З «Паттерсон Інкорпорейтед».

— О Боже мій! — озвалася Робін, саме пригубивши бренді.

— Та не кажи. Але є й хороша новина: він воліє працювати на нас і запевняє, що дуже надійний та вірний.

Робін розреготалася, хоча так само не могла стримати сльози. Страйк, який навмисно розповідав їй про життя за межами Чапмен-Фарм замість розпитувати про те, що відбувалося на фермі, теж сміявся, а сам мовчки відмічав усе те, що Робін уже встигла сказати йому про ці останні кілька днів: «мене замкнули в ящику… або це, або секс із ним… і Маніфестація, це був просто…»

— І Мідж на мене заїлася, бо я вирішив, що вона щось занадто зблизилася з Ташею Майо.

— Страйку!

— Не хвилюйся, Пат мене вже насварила. Вона колись знала іншу лесбійку, тож тепер розбирається в питанні.

У сміху Робін мерехтіла нотка істерики, але Страйк, розуміючи цінність гумору у мить жахіття та необхідність показати Робін, що вона справді повернулася до зовнішнього світу, продовжив інформувати її про те, як велося агенції за її відсутності, аж у двері знову постукала працівниця, яка принесла суп і сендвічі. Робін зробила кілька ковтків супу з таким виглядом, ніби не їла кілька днів, але за пару хвилин відклала ложку й відставила миску на столик при ліжку.

— Можна я просто…

Закинувши ноги на ліжко, вона упала на подушку і негайно заснула.

Страйк обережно, щоб не розбудити її, встав із ліжка і перемістився у крісло, вже не усміхаючись. Він був стривожений: Робін здавалася значно вразливішою, ніж можна було виснувати з її листів, а крізь порвану холошу штанів було видно стерту шкіру на коліні, ніби вона пересувалася навколішки. Сильне схуднення й виснажений стан, мабуть, слід було передбачити, але істерика, нестримний страх, дивна реакція на чан із водою, зловісні уривки інформації — все це складалося у серйознішу, ніж він очікував, картину. Що то в біса за «ящик», в якому її замкнули? І чому вона сказала, що єдиною альтернативою удару в обличчя був примусовий секс із сином їхнього клієнта? Страйк знав, що його партнерка — смілива людина, іноді навіть нерозсудливо смілива. Якби він не вірив у неї, то нізащо не відправив би на Чапмен-Фарм під прикриттям, але тепер здавалося, що треба було послати туди когось із чоловіків, відмовивши Робін у її проханні.

Гуркіт машини змусив Страйка підвестися і визирнути у вікно.

— Робін, — тихо покликав він, підійшовши до ліжка, — поліція приїхала.

Вона не прокинулася, тож він легенько потрусив її за плече, і тоді вона підхопилася й витріщила на нього дикі очі, ніби не впізнала.

— Поліція, — сказав Страйк.

— А… — промовила Робін, — так… гаразд…

Вона із зусиллям сіла. Страйк пішов відчиняти двері.