Стрімка могила полностью

— Можеш не розповідати мені просто зараз, — сказав він, — але, наскільки я зрозумів, минулий тиждень був кепський?

— Кепський, — відповіла Робін, уже не така бліда після кількох ковтків бренді, — це ще м’яко сказано.

Страйк сидів у кріслі, а Робін почала розповідати про події останніх десяти днів. Вона не стала розписувати, як їй була страшно, і вилучила деякі деталі — Страйку не треба було знати, що в ящику вона обмочилася, що кілька годин тому вона чекала на зґвалтування (друге в житті), чи де її торкалися руки Джонатана Вейса, коли вони лишилися наодинці у кабінеті з павичево-синіми стінами — але голих фактів вистачило, що підтвердити найгірші побоювання її партнера.

— Курва, — вимовив він, коли вона договорила. — Робін, якби я…

— Це мусила бути я, — заперечила вона, вірно вгадавши, що він хоче сказати. — Якби ти відправив туди Барклея чи Шаха, вони б стільки не дізналися. Треба бути жінкою, щоб побачити те, що бачила я.

— Цей ящик… це ж просто довбані тортури.

— Ще й дуже ефективні, — зі смішком відповіла вже дуже рум’яна від бренді Робін.

— Якщо…

— Я вирішила піти туди. Це не твоя відповідальність. Я цього хотіла.

— Але…

— І тепер ми знаємо.

— Знаємо що?

— Знаємо, як далеко вони готові зайти. Я легко уявляю, як Вейс зі сльозами на очах натискає на гачок пістолета. «Я шкодую, що мушу це робити».

— Думаєш, це вони вбили Кевіна Пірбрайта?

— Саме так.

Страйк вирішив не розвивати цю тему, хоч і дуже хотілося. Одна справа — дати Робін вилити душу, але серед ночі розводити теорії про убивства — це вже занадто, тим паче що Робін мала червоні щоки не тільки від алкоголю, а й через виснаження.

— Ти точно не проти…

— Та ‘кі проблеми, — відповіла Робін уже трохи нерозбірливо.

Тож Страйк і собі сходив до ванної і повернувся у трусах-боксерах і футболці, в якій ходив цілий день. Робін встигла заснути просто на місці.

Страйк вимкнув світло і тихо, щоб не розбудити її, ліг, та коли матрас прийняв його повну вагу, Робін стрепенулася і в темряві намацала його руку й міцно стиснула її.

— Я знала, що ти там, — крізь сон промимрила вона. — Точно знала.

Страйк не відповів, а просто тримав її руку, аж поки за п’ять хвилин Робін протяжно зітхнула, відпустила його і відвернулася на інший бік.

Фу/Повернення (Поворотна мить)

Вихід та входження без помилки.

Друзі приходять без огуди.

Шлях звивається то вперед, то назад.

На сьомий день настає повернення.

Слід мати місце, куди прийти.

«Ї Цзін», або «Книга Змін»

За п’ять днів потому, як Робін покинула Чапмен-Фарм, Страйк опівдні вийшов з офісу та вирушив на зустріч із сером Коліном Еденсором, до якої підготував велике оновлення по справі УГЦ. Попри протести Робін, Страйк, непокоячись про її фізичний та психологічний стан, наполіг, що вона має взяти тижневу відпустку, і з радістю дізнався, що до неї з Йоркширу приїхали батьки.

Сер Колін, який сам щойно побував у тижневій відпустці з сім’єю старшого сина, звісно ж, дуже хотів негайно почути все, що Робін дізналася на фермі. Він мав зустріч із керівниками благодійного фонду в центрі Лондона і запросив Страйка на обід в ресторані «Рулз» в Ковент-Ґардені. Страйк сумнівався, що затишна чарівливість найстарішого ресторану в місті пасуватиме до одкровень, частина яких сильно збентежить колишнього держслужбовця, але був зовсім не проти гарно пообідати, тож запрошення прийняв. Утім, він твердо вирішив відмовитися від десерту, а також пройшовся від офісу до Ковент-Ґардена пішки, тримаючись обраної лінії схуднення.

Він крокував уже хвилин п’ять, насолоджуючись сонечком, коли задзвонив мобільний. Страйк побачив номер Люсі.

— Привіт, — сказав він, прийнявши дзвінок, — як справи?

— Я щойно була у того фахівця з Тедом.

— О Боже, вибач, — відповів Страйк, якому стиснула нутро знайома провина. — Я мав сам подзвонити. Дуже багато справ цього тижня. І що каже?

— Лікар дуже приємний та уважний, — відповіла Люсі, — але категорично не радить, щоб Тед мешкав сам.

— Добре, — відповів Страйк. — Отже, повернення до старого будинку — не варіант. А як Тед це сприйняв? Усвідомив?

— Поки були там, кивав, але буквально щойно заявив мені, що час вертатися додому. За останні кілька днів двічі пробував збирати речі, але якщо відволікти його, то спокійно іде вниз дивитися телевізор чи попоїсти. Не знаю, як бути.

— Ґреґ бухтить, що годі йому жити у вас?

— Він не бухтить, — стала на захист чоловіка Люсі, — але ми обговорили це питання, і справді, важко буде жити з Тедом, коли ми обоє працюємо. Він так само більшу частину дня лишатиметься сам.

— Люсі, я думаю, час пошукати йому дім для літніх людей у Лондоні.

Він чекав, що сестра заплаче, і виявився правий.

— Але Джоан не потерпіла б…