Всередині було зо два десятки людей, всі у синьому. Джонатан Вейс сидів у кріслі в центрі групи зі склянкою прозорої рідини в руці та зібганим рушником на колінах, а навколо нього скупчилося кілька молодих людей в одностроях. Присутня була і більшість принципалів у довгих шатах.
Кімнатою розповзлася тиша, коли віряни біля дверей помітили присутність Страйка. Останнім вона торкнулася Джайлза Гармона, який розмовляв із двома молодими жінками в дальньому кутку:
— …сказав йому: «Ви просто не розумієте гетеродоксії»…
Зрозумівши, вочевидь, що тільки його голос лунає на всю кімнату, Гармон замовк, не закінчивши речення.
— Добрий вечір, — мовив Страйк, проходячи глибше в кімнату.
Якщо Джонатан Вейс мав на меті залякати Страйка, приймаючи його серед натовпу, то він не зрозумів свого супротивника. Страйк знаходив безперечне натхнення в особистому спілкуванні з людьми, яких зневажав найбільше: фанатиками та лицемірами, як він їх подумки охарактеризував, кожен з яких безмірно вірить у власну принципову важливість для грандіозного наміру Вейса, не усвідомлює своїх мотивів і водночас не цікавиться іноді невиправною шкодою, яку чинить чоловік, що йому вони служать.
Вейс підвівся, лишився рушник на підлокітнику крісла, і зі склянкою в руці рушив до Страйка. Усміхався він так само чарівно і скромно, як і коли сходив на п’ятикутну сцену.
— Я радий — щиро радий! — що ти тут.
Він простягнув руку, яку Страйк потиснув, дивлячись на нього згори вниз.
— Не стійте за містером Страйком, — сказав Вейс рядовим вірянам, які почали оточувати їх. — Це неввічливо. Мабуть, — знову підняв він очі на Страйка, — я можу називати тебе Кормораном?
— Називай як хочеш, — відповів на це Страйк.
— Щось нас тут забагато, — зауважив Вейс, і Страйк віддав йому належне: за кілька секунд встиг зрозуміти, що кількісна перевага у кімнаті не справляє на детектива жодного враження. — Принципалів прошу залишитися. Щодо решти, то певен, що ви не будете проти нас покинути… Ліндсі, якщо Джо ще в коридорі, запроси його до нас.
Більшість симпатичних молодих жінок рушили до виходу.
— Тут є вбиральня? — спитав Страйк. — Сцяти хочеться.
— Звісно, звісно, — відповів Вейс і показав на білі двері. — Ось туди.
Страйк трохи розвеселився, коли виявив, миючи руки, що Вейс привіз власне туалетне начиння, бо щось він сумнівався, що в «Олімпії» зазвичай видають мило від «Hermes» чи халати від «Armani». Кишені халата Страйк перевірив, але там було порожньо.
— Прошу, сідайте, — запросив Вейс Страйка, коли той вийшов. Хтось поставив крісло перед тим, на якому сидів очільник церкви. Страйк прийняв запрошення, а тим часом до кімнати зайшов Джо Джексон і приєднався до решти принципалів, які стояли чи сиділи за своїм лідером на іншому боці кімнати.
— З нею розібралися, — повідомив Джексон Вейсу. — Попросила передати тобі цю записку.
— Потім прочитаю, — безтурботно відказав Вейс. — Наразі мене більше цікавить Корморан. Ти не проти, — спитав Вейс у детектива, — якщо нашу розмову послухає моя дружина? Певен, що вона буде рада почути тебе.
— Нічого не маю проти, — відповів Страйк.
— Бекко, — попросив Вейс, показуючи на елегантний ноутбук на стільці неподалік, — ти не могла б подзвонити Мадзу на фейстайм? Будь благословенна. Води? — запропонував Вейс Страйку.
— Не відмовлюся, — відповів Страйк.
Нолі Сеймур поглядала на нього так злобно, ніби він щойно заявив їй, що готель не в курсі, що вона зарезервувала в них номер. Бекка Пірбрайт забрала ноутбук і на Страйка не дивилася. Решта принципалів хто нервував, хто виражав зневагу, хто ретельно вдавав байдужість, а Джо Джексон здавався відверто напруженим.
— Як ваша партнерка? — щиро поцікавився Вейс, зручніше влаштовуючись у кріслі, а Бекка тим часом подала Страйку пляшку холодної води.
— Робін? За межами ящика їй значно краще, — відповів Страйк.
— Ящика? — перепитала Бекка. — Якого ящика?
— Ви не пригадуєте, як замкнули мою партнерку в ящику, міс Пірбрайт? — спитав Страйк.
Бекка ніби не почула його.
— До речі, міс Еллакотт ваша ділова партнерка чи щось більше? — спитав Вейс.
— А ваші сини не тут? — роззирнувся Страйк. — Я на вході бачив того, що схожий на Пілтдаунську людину.
— Тату Джею, — тихо сказала Бекка, — Мадзу.
Вона розвернула ноутбук так, щоб Мадзу могла бачити свого чоловіка, і вперше за тридцять років Страйк зазирнув в обличчя дівчині, яка забрала його сестру з футбольного поля на Форджмен-Фарм і замкнула з педофілом. За спиною Мадзу виднілися напхані китайськими статуетками полиці. Довге волосся двома крилами спадало на обличчя, підкреслюючи блідий гострий ніс. Її очі ховалися в тіні.
— Це Корморан Страйк, кохана, — сказав Вейс до обличчя на екрані. — Детективний партнер нашої міс Еллакотт.
Мадзу мовчала.
— Що ж, Корморане, — усміхнувся Вейс, — поговорімо по-простому?
— Я нічого іншого і не планував, але вперед.
Вейс засміявся.
