Стрімка могила полностью

Пат, вибачте, що турбую в неробочий час, але ви не проти, якщо завтра о десятій ми зі Страйком зайдемо до вас поговорити з Віллом?

За п’ять хвилин Пат за своїм незмінним звичаєм передзвонила Робін замість писати SMS у відповідь.

— Хочете заїхати з ним поговорити? — звичним баритоном спитала вона. — Так, приїздіть.

— Як він?

— Досі іноді співає мантри. Я кажу: «Припини це і краще допоможи мені вимити посуд», — і він допомагає. Я йому дістала одяг. Він якось підбадьорився, коли скинув той костюм. Просто в цей момент грає в шахи з Деннісом. Я щойно вклала Цін спати. Така цокотуха, хто б подумав. Я їй читала «Голодну гусінь», то вона п’ять разів підряд просила перечитати.

— Пат, ми просто не знаємо, як вам дякувати.

— Та нема за що. Видно, що з доброї сім’ї. Буде гарний хлопчик, щойно з нього вийде вся їхня дур.

— Він говорив про Утоплену пророчицю? — спитала Робін.

— Так, вчора ввечері, — без емоцій відповіла Пат. — Денніс йому каже: «Ти ж розумний хлоп, невже віриш у привидів?» А Вілл на те, що й Денніс би повірив, якби бачив те, що бачив Вілл. Каже, бачив, як люди левітують. Денніс спитав: «І що, високо?» Вілл сказав, що на кількадесят сантиметрів над землею. То Денніс йому показав, як робиться цей фокус. Дурко незграбне, мало на запалені конфорки не впав.

— Звідки Денніс знає, як левітувати? — на мить забулася Робін.

— Замолоду один друг показував такі фокуси, щоб дівчатам подобатись, — лаконічно пояснила Пат. — Ніде правди діти, дівчата бувають страх які дурні. Нащо комусь чоловік, який може піднятися в повітря на десять сантиметрів?

Робін засміялася, ще раз подякувала Пат і побажала їй доброго вечора. Поклавши слухавку, вона виявила, що настрій трохи покращився. Тепер вона мала і нову теорію, і, ймовірно, заплановану конче важливу зустріч, про яку розповість Страйку, щойно той повернеться. Вона подивилася на годинник. Вейсове зібрання тривало вже з годину, але Робін знала Тата Джея: він ще тільки розминався. Мабуть, треба замовити доставку і поїсти в офісі за переглядом справи УГЦ.

З мобільним у руці вона підвелася і пішла до вікна, міркуючи, якої піци їй кортить. Сонце заходило, Денмарк-стріт поринула в тінь. Крамниці були зачинені, на частину вітрин опустили металеву жалюзі.

Робін тільки встигла вирішити, що в її піці мають бути каперси, як на очі їй трапилася висока й широка постать у чорному, яка йшла вулицею. Як не дивно, такого теплого серпневого вечора та людина накинула на голову каптур. Робін підняла телефон і ввімкнула камеру, записавши, як постать ступила на сходи перед музичною крамницею через вулицю і спустилася в підвальне приміщення.

Може, знайомий власника? Сказали зайти через інший вхід?

Робін зупинила запис і продивилася кілька знятих секунд. А тоді, знову маючи зловісне передчуття, повернулася до справи УГЦ і дістала стоп-кадри з непроханим гостем у масці і з пістолетом, які Страйк роздрукував із запису камери спостереження.

Це могла бути та сама людина — а могла й не бути. Чорна куртка була схожа, але фотографії з темного сходового майданчика були надто розмиті та не дозволяли зробити однозначний висновок.

Чи слід подзвонити в поліцію? Але що вона скаже? Що людина в чорній куртці з піднятим каптуром пройшла біля офісу і спустилася в підвал? Це важко назвати криміналом.

Гість із пістолетом, нагадала собі Робін, дочекався темряви і поки в будівлі вимкнуть світло. Тепер вона сумнівалася, що замовити піцу було гарною ідеєю. Їй доведеться відчинити доставщику нижні двері; що, як постать у чорному прорветься всередину, притиснувши до спини бідахи пістолет? Чи це в неї вже повна параноя?

«Ні, — сказав голос Страйка в її голові. — Ти просто думаєш головою. Стеж за ним. Не виходь із офісу, поки не переконаєшся, що та людина пішла».

Знаючи, що її силует може бути помітним попри жалюзі, Робін вимкнула світло в офісі, а тоді підкотила стілець Страйка до вікна і зі справою УГЦ на колінах час до часу визирала на вулицю. Чорна постать не з’являлася.

Джонатан Вейс уже пояснив, яким чином УГЦ знайшла спільне в усіх релігіях та об’єднала їх у єдину всеохопну систему віри. Він цитував Ісуса Христа, Будду, Талмуд та — найрясніше — самого себе. Він по черзі покликав на сцену Джайлза Гармона і Нолі Сеймур, і обоє виголосили захоплені панегірики натхненному генію Тата Джея — Гармон з інтелектуальною вагомістю, яка принесла йому шквал оплесків, Сеймур — із показною дівчачою палкістю, якій натовп аплодував навіть активніше.