Стрімка могила полностью

— Кого там тільки не шмагали. Так, я пам’ятаю Джордана. Підліток такий.

— А ви часом не пам’ятаєте його прізвища, Шейло?

Шейла на мить замислилася, а тоді сказала:

— Рейні. Джордан Рейні. Шибайголова. З поліцією мав проблеми.

Робін записала прізвище Джордана, а кіт, знудившись через відсутність уваги, ліниво зіскочив з канапи і почимчикував із кімнати.

— Після смерті Дайю стало ще гірше, — раптом сказала Шейла. — Ти знаєш, хто це, Дайю?

— Донька Джонатана та Мадзу, — відповіла Робін. — Вона втонула, так?

— Так і є. Шері відвела її на пляж.

— Шері Ґіттінз? — спитала Робін.

— Вона. Дурненька була. Дайю її ганяла в хвіст і в гриву.

— Шейло, ви знаєте, що сталося з Шері, коли Дайю втонула?

— Її покарали, — відповіла Шейла, тепер помітно розхвилювавшись. — Усіх причетних покарали.

— У якому сенсі «всіх причетних», Шейло?

— Шері та всіх, хто не зупинив її. Хто бачив, як вони поїхали того ранку… але ж вони не знали! Всі думали, що Дайю дозволили! І мого Браяна, і Дурка Дрейпера, і маленьку Абіґейл. Усіх покарали.

— Побили? — несміливо спитала Робін.

— Ні, — раптом дуже збудилася Шейла. — Гірше. Дуже жорстоко.

— Як?..

— Навіть не питай, — відповіла Шейла, стиснувши рученята в тремтливі кулачки. — І згадувати не варто… але вони знали, що Браян хворий, коли це з ним зробили. Він не тримав рівновагу. Джонатан казав, що він має молитися в храмі й тоді одужає. Але після покарання йому стало значно гірше. Він погано бачив, а вони все одно ганяли його збирати пожертви… а в кінці, — провадила Шейла вже в розпачі, — Браян кричав і стогнав. Не міг устати з ліжка. Його віднесли до храму. Він помер там на підлозі. Я була з ним. Цілий день він лежав тихо, а тоді помер. Уклякнув на підлозі в храмі. Я прокинулася поруч із ним і побачила, що він помер. Лежав із розплющеними очима…

Старенька заплакала. Робін, якій було страшенно її шкода, роззирнулася, шукаючи серветки.

— Пухлина, — схлипнула Шейла. — У нього була пухлина. Його розрізали і знайшли причину. Пухлину.

Вона витерла ніс рукою.

— Дозвольте… — промовила Робін, підвелася і вийшла. У маленькій ванні зі старою рожевою раковиною та ванною вона відірвала шматок туалетного паперу, поспішила назад до кімнати і дала папір Шейлі.

— Дякую, — сказала та, витерла очі та висякалася, а Робін тим часом сіла на канапу.

— Шейло, ви тоді покинули ферму назавжди? — спитала вона. — Після смерті Враяна?

Шейла кивнула. З-за її окулярів досі крапали сльози.

— А вони мені погрожували, хотіли утримати. Казали, що я погана людина, що вони всім скажуть, як я знущалася з Враяна, що я крала гроші, що я знущалася з тварин на фермі… Я в житті не скривдила тварини, ніколи… Жорстокі, — додала вона, схлипнувши. — Вони такі жорстокі. Я думала, що Джонатан добрий. А він мені: «Браян майже одужав, Шейло, але він не був чистим духом і тому помер. Ти не дала йому стати чистим духом, ти кричала на нього, була поганою дружиною». Він не майже одужав, — знову схлипнула Шейла. — Зовсім він не одужав. Він погано бачив і ледь ходив, а вони знущалися з нього і кричали, бо він приносив мало грошей з вулиці.

— Мені так шкода, Шейло, — тихо промовила Робін. — Щиро. Так шкода.

Тишу протяло голосне нявчання. Повернувся кіт Смокі.

— Їсти просить, — крізь сльози сказала Шейла. — Ще не час, — мовила вона до кота. — Сусідка мене лаятиме, якщо почну давати тобі обіди.

Шейла мала втомлений вигляд. Робін не хотіла залишати її в такому стані і м’яко перевела розмову на котів і їхню непостійність. За десять хвилин Шейла достатньо опанувала себе і розповіла про свою кицьку, яку збила машина, але Робін бачила, що вона досі схвильована, і не хотіла тиснути на стареньку, просячи згадати щось іще.

— Щиро дякую, що поговорили зі мною, Шейло, — нарешті сказала вона. — Останнє питання, якщо ваша ласка. Ви не знаєте, коли Шері Ґіттінз пішла з Чапмен-Фарм? Не знаєте, де вона може бути тепер?

— Вона пішла скоро після смерті Враяна. Куди — я не знаю. То вона в усьому винна! — знову розсердилася вона. — Все сталося через неї!

— Я можу для вас щось зробити, поки не поїхала? — спитала Робін, ховаючи записник до сумочки. — Може, покликати вашу сусідку? Щоб у вас було товариство.

— Ви зупините їх? — крізь сльози спитала Шейла, проігнорувавши пропозицію Робін.

— Ми постараємося, — пообіцяла Робін. -

— Ви мусите їх зупинити, — люто сказала Шейла. — Ми були хіпі. Ми з Браяном. Просто хіпі. Ми не уявляли, до чого все дійде.

— Ти з неї до біса багато витягнула, — сказав Страйк. — Чудова робота.

Робін, яка сиділа у «лендровері» й обідала тунцевим сендвічем з найближчого кафе, не змогла опиратися бажанню набрати Страйка одразу після розмови з Шейлою. Він бурчав уже значно менше, ніж в минулу їхню розмову.