— Я повинна привезти водонепроникний плащ, — провадила Робін, — і три зміни білизни. І все. На місці видадуть спортивний костюм, свої звичайні речі треба залишити у шафці. Заборонено брати алкоголь, цукор, сигарети, наркотичні речовини та будь-які лікарські засоби.
— І ліки не можна? — спитав Барклей.
— Тіло саме зцілиться, щойно дух буде достатньо чистим, — з цілком серйозним обличчям сказала Робін.
— Йопсіль-мопсіль, — тільки і сказав Барклей.
— Ну звісно, нащо УГЦ люди, яким потрібні ліки, — мовив Страйк. — Те постування жоден діабетик не витримає.
— Туалетне начиння теж не можна. Все дадуть, — сказала Робін.
— Навіть свій дезодорант не можна? — обурилася Мідж.
— Жодних згадок про життя поза фермою, — відповіла Робін. — Вони не хочуть, щоб люди сприймали себе як індивідуальність.
Після цієї ремарки запала кількасекундна тиша.
— Ти ж про себе подбаєш там? — спитав Барклей.
— Так, усе буде гаразд. А якщо щось піде не так, у мене є ви, правда? І мій вірний камінь.
— Сьогодні Дев з’їздить туди і покладе камінь на точку, — сказав Страйк. — Можливо, тобі доведеться його пошукати. Ми хочемо, щоб було схоже, що той камінь там сто років лежить.
— Так, — мовив Барклей, ляснувши себе по стегнах, і підвівся. — Пішоу я приймати вахту в Літтлджона. Франк-Один пообідає і буде готовий трошки посталкерити.
— А мені час до Дева, — сказала Мідж, глянувши на годинник. — Подивимося, що там Біґфут.
— Уже з кимсь зустрічався? — поцікавилася Робін, яка за всіма приготуваннями до мандрівки на Чапмен-Фарм і пошуками екс-вірян УГЦ не мала часу зазирати до справи Біґфута.
— Був у «Стрінґфелловз», — зневажливо відповіла Мідж, — але дружина не відсудить половину бізнесу на підставі одного приватного танцю… і не те щоб я зичила успіху цій зарозумілій сучці.
— Ми на стороні клієнта, навіть коли клієнт мурло, — нагадав Страйк.
— Та знаю, знаю, — озвалася Мідж, прямуючи до приймальні, де висіла її шкіряна куртка, — але іноді набридає допомагати людям, які за все життя й дня не працювали.
— Щойно трапиться голодна сирітка, яка зможе нас найняти, вона твоя, — сказав Страйк.
Мідж сардонічно відсалютувала, а тоді сказала Робін:
— Якщо до твого від’їзду не побачимося, бажаю удачі.
— Дякую, Мідж, — сказала Робін.
— Так, щасти тобі, — погодився Барклей. — Якщо запахне смаженим і зрозумієш, що мізки промиваються, бери іржавий цвях і бий себе в долоню. Гаррі Палмеру в «Досьє Іпкресс» допомогло.
— Гарна ідея, — сказала Робін. — Спробую пронести його туди.
Обидва підрядники покинули офіс.
— Маю для тебе ще одну новину, — сказала Робін Страйкові, сідаючи на своє місце за партнерським столом. — Здається, я знайшла Джордана Рейні. Того хлопця, якого змусили шмагати себе по обличчю шкіряним батогом. На Чапмен-Фарм він користувався другим іменем. Насправді він Курт.
Вона набрала «Курт Рейні» і розвернула комп’ютер екраном до Страйка. Той побачив поліційне фото густо зататуйованого чоловіка. На лівій щоці був піковий туз, на горлі тигр.
— Десять років за збройне пограбування і напад за обтяжуючих обставин. Курт Джордан Рейні, — сказала Робін і на стільці під’їхала до Страйка, щоб разом роздивитися фото. — На час знайомства з Шейлою йому було до двадцяти років, — цілком підходить. Я покопала всі звичні архіви в інтернеті і познаходила його адреси. Між 93 і 96 біла пляма, а тоді він знову виринає в квартирі у Кеннінґ-Тауні. Ми знаємо, що Джордан із УГЦ боявся поліції, бо, за словами Кевіна Пірбрайта, саме поліцією Мадзу йому погрожувала, коли змушувала шмагати себе.
— Схоже, це той хлоп, що нам потрібен, — сказав Страйк, — але в тюрму людині так просто не подзвониш.
— Може, написати лист? — мляво запропонувала Робін.
— «Дорогий містере Рейні, ми побачили ваше поліційне фото і вирішили, що саме ви могли 6 допомогти нам у розслідуванні кримінальної справи…»
Робін засміялася.
— А що родичі? — спитав Страйк.
— За його останньою адресою мешкає жінка з таким самим прізвищем.
— Я б спробував зв’язатися з ним через неї. А що другий хлопець, якого били? — спитав Страйк. — Той, що з низьким розумовим коефіцієнтом?
— Пол Дрейпер? Поки не знайшла жодного сліду. Шері Ґіт-тінз теж зникла з лиця землі.
— Гаразд, шукатиму їх, поки ти будеш на Чапмен-Фарм. Я також лишив повідомлення для Абіґейл Ґловер на її пожежній станції.
— Це та, що донька Вейса?
— Вона.
Страйк підійшов до дверей приймальні, де сиділа і клацала клавіатурою Пат, і зачинив її.
— Послухай, — почав він.
Робін приготувалася, стараючись не показувати роздратування. У п’ятницю ввечері Мерфі сказав «послухай» точно таким самим тоном, щойно кінчив, і виголосив цілу підготовлену промову про небезпеки роботи під прикриттям.
— Я хотів тобі дещо сказати, перш ніж ти туди підеш.
Страйк здавався серйозним, але вагався, і Робін відчула легкий електричний розряд внизу живота, точно як тоді, коли Прюденс назвала її найважливішою людиною в житті Страйка.
— Є імовірність — дуже мала, але краще, щоб ти знала — що там хтось може знати щось про мене, тож я хотів тебе попередити, щоб ти не показувала подиву і не виказала себе.
